Тема смерті традиційно є однією з найбільш табуйованих у суспільстві. Її стараються уникати та обходити. Як наслідок, ми буваємо морально не готовими, коли смерть забирає когось з близьких і часто боїмось своїх почуттів у цей момент. Так само ми можемо розгубитись тоді, коли втрату переживає хтось інший, бо просто не знаємо, як правильно підтримати людину та які слова сказати. Як правило, часто намагаємось уникати розмов на цю тему, мотивуючи це бажанням не нашкодити людині ще більше. Однак, правильні слова та підтримка — це саме те, чого потребує людина, яка зіштовхнулась зі смертю близьких. Про те, як люди реагують на втрату, як правильно підтримати та запропонувати їм допомогу в такій ситуації, редакція сайту Южне.City поспілкувалась з психологом Анною Харченко.
Анна Харченко, психологиня
- Останнім часом багато смертей пов'язані як з коронавірусом, так і з іншими трагічними подіями. Як відслідкувати та зрозуміти свої реакції на рівні тіла, коли дізнаєшся про смерть близької людини? Що варто робити в перший момент?
- В перший момент шоку відслідкувати будь-що практично неможливо. Адже дуже часто смерть стається раптово, наприклад, людині дзвонять і говорять: "Не стало мами". І це новина шокуюча. Особливо, якщо це неочікувано: людина не хворіла і ніхто, відповідно, не налаштовувався на те, що так може статися. Тому, в перший момент буває, що люди навіть не плачуть, а просто абсолютно спокійним голосом говорять: "Я тобі не вірю". Це нормальна шокова реакція. Хтось реагує таким чином, хтось починає плакати одразу і інтенсивно. Нещодавно був такий приклад, коли у подруги помер тато. Вона мені дзвонила, дуже плакала і говорила про нього, згадувала час проведений разом з ним, ділилась почуттями. А коли ми з нею зідзвонилися через тиждень, вона сказала, що абсолютно не пам'ятає, що я відповідала, але їй стало легше. Тобто стає легше тоді, коли людина дає можливість іншому поговорити, виплакатись, а не згортає цей процес словами, типу: "Все буде добре, всяке буває, такого більше не станеться". Але через те, що почуття в моменті можуть бути дуже інтенсивні, більшість людей лякається і намагається не дати людині у горюванні побути в цьому стані стільки, скільки потрібно. Тому важливо знати, що якщо дати горю місце, сильні почуття проходять активну фазу набагато швидше. Адже ви дали людині можливість поговорити і побути не самотньою в цей момент.
Також важливо пам'ятати, що сильні переживання - це нормально. Це не є чимось таким, що треба моментально заспокоїти. По-перше — це не можливо, по друге — це природна реакція нашого організму. І якщо людина плаче, це скоріше хороший показник, ніж коли вона тримає все всередині. Так, принаймні, одразу запускається процес проживання горя. І хоча це може бути складно для близьких через інтенсивність почуттів, варто знати, що в цьому немає нічого страшного. Таке ставлення допоможе легше говорити про горювання і смерть. Адже, насправді, у нас ця тема дуже замовчана. Начебто це щось дуже незручне і не просто страшне, а таке, що неможливо пережити на заробивши купу емоційних проблем. Нажаль, дуже багато людей транслює саме цю думку.
- Якщо дізнались про втрату у когось з ваших друзів, близьких чи колег, як висловити своє співчуття? І чи варто взагалі це робити в соцмережах? Як підтримати людину ненав'язливо, щоб не зробити їй гірше?
- Чи робити пост у соцмережах вирішує та людина, чий родич помер. Головне — не робити це за неї, бо реакцій у соцмережах буде багато. Якісь можуть бути неприємними. Чи це підтримає людину — не зрозуміло. Тому, це точно має бути рішення того, хто втратив близького.
Другий важливий момент полягає в тому, що тема смерті, знову ж таки, є дуже незручною. І люди намагаються у якості підтримки її оминати. Типу, "ми зараз переключимо твою увагу", "ми зараз поговоримо про щось інше". І якщо це балансувати із розмовами про те, що реально людину непокоїть, це нормально. А якщо цими розмовами просто "забивати ефір", щоб людина не могла плакати і говорити про те, що їй болить, це буде не дуже хороша підтримка. Це буде швидше ведмежа послуга, тому що переживання всередині людини все одно будуть. І звичайно, важливо, щоб слухач, який підтримує, не лякався дуже сильно цих інтенсивних реакцій і міг залишатися стабільним при тому, що у людини поруч іде такий інтенсивний емоційний процес. Насправді із втратою працювати не складно, якщо людина приходить в терапію одразу. Тому що почуття всі живі, вони ще не упакувалися на поличку у вигляді хронічного болю.
Немає нічого поганого в тому, щоб запитати прямо: "Як ти зараз почуваєшся?", "Що з тобою зараз відбувається?". Тільки варто запитувати тоді, коли є власна емоційна стабільність. Якщо ви перелякаєтесь, то це дисбалансує того, хто горює. Саме тому, люди намагаються бути надто обережними, неначе це - щось таке, що не можна пережити.
І третє, що потрібно пам'ятати, це те, що будь-яке переживання — кінечне, якщо дати йому місце і час. Особливо, якщо є з ким говорити про це регулярно. Власне, таким чином і працює психотерапія. Ми неминуче зіштовхуємся з емоційним болем протягом життя. Питання лише в тому, як ми його проживаємо.
Втрата завжди пов'язана як з болем, так і ще з рядом інтенсивних почуттів. Наприклад, з почуттям провини. Особливо в ситуаціях, коли людина хворіла сильно і довго, а потім померла. Близькі можуть відчувати сум і полегшення водночас. Це теж нормально. Або якщо ви доглядали родича і це було важко для всієї сім'ї. Родина дуже змучилась і цей родич дуже змучився, і от це сталося — людина померла. Відчувати полегшення в цій ситуації - нормально. Це не робить вас поганою людиною.
Багато хто, до речі, реагує на втрату злістю. Це теж нормально. Ми можемо сердитись, коли нас покинули. І в даному випадку неважливо, що так сталось не спеціально.
- Яке Ваше ставлення до співчуттів як публічних, так і в соцмережах, коли, при цьому, можуть вказувати ім'я та адресу родини померлого? Чи варто вказувати причину смерті, якщо це, наприклад, пов'язано з коронавірусом?
- Я думаю, тут треба зробити поправку на втрату як таку, і втрату, коли так вийшло в контексті коронавірусу. Також варто зважати на особливість "маленького міста" та стигму. У нас дуже швидко люди дискримінують і лякаються там, де треба просто з холодним розумом підійти до ситуації. Тому, якщо хтось помирає, навіть не від коронавірусу, людям, зазвичай, цікаво — від чого? Не просто через нездорову цікавість, а з відчуття власної тривоги. Бо якщо я знаю причину смерті людини, то потенційно зможу це оминути. Це дає ілюзію контролю і, як результат, полегшення. І якщо говорити про певну публічність, то з нею, мабуть, в часи коронавірусу варто бути обережними, через те, що люди дуже по-різному, в тому числі неадекватно і агресивно, можуть реагувати на такі речі. Тому, в цьому випадку, щоб ви не написали, завжди знайдуться ті, кому це не сподобається, або вони будуть вважати, що це погано.
- Як коректно запропонувати людині, яка пережила втрату допомогу: фінансову, моральну, побутову. Як це краще зробити — в соцмережах чи в особистому спілкуванні?
- Такі речі краще робити в особистому спілкуванні. Або якщо у соцмережах, то у приватному листуванні. І те, що можна робити для дорослої людини — це запитувати час від часу, чи щось треба? Або, якщо ви бачите, що щось треба...
- То просто принести?
- Хочу сказати, що і так, і ні, тому що реакція на це може бути теж дуже різною. На мою думку, краще перепитати. Прямо сказати: "Я помічаю, що, начебто потрібно ось це. Чи я помиляюся? Скажи мені" Якщо потрібно — приносите, якщо не потрібно, просто будьте поруч, говоріть, запитуйте про стан людини. У нас же, не дарма, поховальні традиції, які були раніше, співпадають із фазами переживання горя. В них треба фокусуватись на дрібних, побутових речах що "на поминках їмо тільки ложками, серветки розкладаємо от так, страви у нас такі". Це перемикає увагу від постійного болю на дуже прості, живі речі. І цим вони дуже цілющі. А потім є 9 днів, коли також люди збираються і підтримують, потім є 40 днів, потім є рік... І от власне переживання горя в нормі завершується протягом року.
Трансформація горя у світлу печаль забирає певний час. І цей час точно не два і не три дні. Якщо, наприклад, ви інтенсивно переживали втрату і через 4 місяці сіли і якось знов розплакались, з вами все в порядку.
- Як правильно журналістам спілкуватись з сім'ями померлих? На що звертати увагу?
- По-перше, треба пам'ятати, що у людей можуть бути різні реакції. І це не через те, що ти якось некоректно запитав чи щось сказав (хоча так теж може бути), а тому, що людині болить. А по-друге, я думаю що людям, у будь-якому разі, важливо говорити про себе, розказувати свою історію. І ти, як журналіст, можеш дати їм таку можливість. І якщо заходити з такої простої людської сторони в запитаннях, і бути щирим і відкритим у своїх реакціях, це може дуже допомогти процесу інтерв'ю. Тоді людина не відчуватиме, що з неї “видобувають” інформацію. Або, що тобі байдуже, і ти тут просто заради статті і тобі все одно на їх біль.
- Чи важливо запитувати, якими були покійні, які про них лишились спогади?
- Так, звичайно. На поминках не просто так розказують і згадують різні історії. Тому що це сприяє процесу переживання. А ще, це допомагає заспокоїтись та залишити собі теплі спогади про людину.
P.S. Редація інтентернет-видання Южне.City готова і далі піднімати непрості теми, щоб допомогти своїм читачам розібратися з ними.
Напишіть у коментарях, на які теми ви хотіли б поговорити з психологом і журналісти нашого видання проведуть цю розмову.
