Для більшості людей, поїздки на електричках мають суто практичний характер - дістатись з передмістя на роботу, навчання чи по інших справах. На те вони і відносяться до категорії приміського транспорту. Мало хто всерйоз може сприймати електричики у туристичних цілях. Однак, у нашій країні існує немало людей, для яких пожорожі на електричках та приміських потягах є, так би мовити, профільними. Цю категорію туристів у вузьких колах прийнято називати вдальрайдерами. Редакція сайту Южне.Сіtу поспілкувлась з одним із таких туристів, Віктором Орловим, який є організатором вдальрайдерської спільноти у мережі Фейсбук, а також автором блогу на тему залізничних подорожей.
- Розкажіть, будь ласка, в чому особливість вдальрайду? Як давно з'явився цей напрям подорожей, і чи відомо, звідки пішла така назва?
- Подорожі на приміських потягах з пересадками відомі вже давно, з радянських часів, і виділились в самостійний, універсальний спосіб подорожей, який в народі називається "езда на собаках", або ж український варіант - "їзда на тягах". Так подорожують студенти, туристи з рюкзаками, бродячі музиканти та ще багато хто. Це свого роду субкультура і вона бере свій початок з тих часів, коли електрички були майже безкоштовними. Однак, мета тут - не просто зекономити. Коли багато подорожуєш, починаєш розуміти, що дорога - це важлива складова будь-якої поїздки, і вона цінна сама по собі, а не просто як спосіб дістатись з пункту А в пункт Б. Певною мірою це пояснюється подорожніми пригодами, а також філософськи налаштованими попутчиками та багатьма іншими факторами. Таким чином дорога перетворюється у самоціль. Люди, які захоплюються залізницею, іноді їздять на потягах та електричках спеціально, щоб "обкатати" ту чи іншу залізничну гілку, щоб відчути атмосферу. Одного разу, хтось з неформальних мандрівників сказав, що подібні поїздки - як спорт. Особливо, коли доводиться тікати від розлючених квиткових контролерів. Він назвав цей імпровізований вид спорту "вдальрайдингом", поєднавши в одному слові дві мови, і ця назва прижилась в наших туристичних колах. В широкому сенсі вдальрайдинг включає в себе поїздки не тільки на електричках, а й у грузових поїздах ("трейнхоп"), "вписку" в кабіну машиніста.
- Коли i куди була ваша перша подорож? Чи справдились тоді очiкування від поїздок електричками?
- Моя перша поїздка з пересадками відбулась у 2008 році - тоді я навіть ще і не знав неологізму "вдальрайдинг". Змінивши кілька потягів, я за один день об'їхав пів-області. Трошки хвилювався, щоб ніде не спізнитись, не сісти помилково в іншу електричку. Але все пройшло гладко. Мені сподобалось.
- Ви викладаєте звіти про подорожі у своєму блозі на платформі Livejournal, яка зараз дещо втратила свою популярність. Чи не думали якось монетизувати свій блог? Чи ведете його бiльше для душi?
- Я багато фотографую в поїздках і коли є час пишу "дорожні замітки", доповнюючи їх фотографіями. Блог в такому форматі я почав вести давно. Так, «Живий Журнал» вже не такий популярний, як раніше, але багато хто все ще зберігає вірність цій інтернет-платформі. Монетизувати свій блог я не вважаю за потрібне - адже його читають від сили кілька сотень чоловік. Мені несказанно далеко до топових блогерів, у яких багатотисячна аудиторія, блог яких приносить прибуток. І я не женуся за популярністю. Однак, зворотній зв'язок, відгуки та коментарі, для мене так само важливі, як і для інших блогерів. Іноді мені пишуть, що мої звіти надихають на подорожі. Комусь дійсно захотілося покататися на електричках після прочитання моєї статті. Хтось каже, що цей журнал скрасив йому нудний вечір; в фотографіях він впізнав місця, де бував колись. А хтось вирішив навіть створити власний блог після прочитання мого. Приємно, якщо якась із статей знаходить відгук у чиємусь серці - значить, все це не дарма.
- Ви засновник Фейсбук-спiльноти "Вдаль на електричках" , яка поєднує любителів залізничних подорожей з усієї країни. Як виникла iдея створити спільноту та об'єднати людей за цим iнтересом?
- Одного разу я провів вдома чотири довгих місяці з гіпсом і милицями. Травма тимчасово позбавила мене багатьох можливостей. Моє життя покинуло своє звичне русло: я вже не робив того, що хотів. Сказати, що в той момент мені було нудно - це нічого не сказати. Я мало не позеленів від нудьги. Але природа, як відомо, не терпить порожнечі. І порожнечі в думках також. Я розмірковував, прислухаючись до своїх почуттів, що я дійсно хочу і при цьому можу робити.
Раптом до мого мозку проникла чітка думка: а що, якщо створити в соцмережі співтовариство, присвячене поїздкам по Україні на електричках? До того часу я подорожував по країні або поодинці, або домовляючись зі своїми знайомими і друзями. Кілька разів я публікував, правда, пропозиції кудись з'їздити на тематичних форумах, але це не давало результату. Якщо поїздка досить далека, то ймовірність знайти попутників таким чином зводилася до нуля ... Нове співтовариство дозволяло б не лише знаходити компаньйонів для власних поїздок, але і об'єднуватися між собою іншим зацікавленим людям.
Ідея такої спільноти не моя. Групу, присвячену далеким поїздкам на електричках, спочатку створив житель Підмосков'я Денис Разін. Я вирішив, скориставшись "франшизою" Дениса, створити українську "філію" спільноти.
- Ви подорожуєте як сам, так i з іншими людьми? Чи багато друзів знайшли завдяки вдальрайду? Особисто для вас краще подорожувати наодинці чи в компанії?
- Мої соратники дуже важливі для мене. Завдяки поїздкам я познайомився з багатьма дійсно цікавими людьми - багато хто з них вже давно не подорожують, але ми все одно дружимо, спілкуємося. Завдяки моїм тревел-івентам знайомляться раніше незнайомі між собою люди. І хоча в такі суворі, позбавлені комфорту, подорожі відправляються в основному хлопці, дівчата теж часто цікавляться.
Але при цьому мені абсолютно комфортно подорожувати самому - так я поринаю в медитативне споглядання, для мене це відмінний відпочинок.
- Як ставляться рідні до вашого захоплення?
- Рідні не схвалюють, зрозуміло, що їм хочеться, аби я більше часу проводив з ними. Але я зовсім не намагаюся бути комусь зручним, не шукаю схвалення. В житті багато аспектів, і поїздки - це лише один аспект з багатьох. Я намагаюся не робити перекосів. Подорожі, спілкування з друзями, самореалізація, творчість для мене не менш важливі, ніж сім'я і рідні.
- Які ваші улюблені міста/місця в Одеській області?
- Звичайно ж, сама Одеса. Це місто, в яке хочеться приїжджати знову і знову, і кожного разу воно відкриває для мене свої нові грані. 2020 й рік, наприклад, я зустрічав з друзями-вдальрайдерами, які приїхали з різних міст, просто на Думській площі. А потім ми вирушили на Аркадію і продовжили святкування біля вогнища, просто на березі моря.
- Чи ведете якусь статистику пожорожей: скільки міст відвідав, кілометрів проïхав, тощо?
- Так, веду. Відмічаю на карті, які міста я відвідав. Виділяю також залізничні маршрути, по яким я вже проїхав. У підсумку моя карта перетворилася в хитросплетіння кривих, що нагадує павутину. Карантин, звичайно, вдарив по моїм планам проїхатись в цьому році по тих місцях, де ще не бував.
- Чи бували якісь курйозні випадки в дорозi, коли подорож пішла не за планом? Або історії в дорозі, які найбільше запам'ятались?
- Кілька разів бувало, що я запізнювався на електричку. Заскакував на підніжку вже на ходу. Одного разу нам з друзями довелося наздоганяти електричку на таксі - яка вже тут економія ?! Веселих історій багато - чого тільки варті знайомства з випадковими попутниками! Був випадок, що зустріли в електричці церковного священнослужителя, трішки п'яного, який наполегливо пропонував повінчати мене з моєю подругою - прямо у вагоні на дерев'яній лаві!
- Які переваги знайшли для себе від подорожей електричками?
- Незалежність від наявності квитків, відсутність необхідності їх купувати заздалегідь. У приміському поїзді можна поїхати завжди, навіть якщо частину шляху доведеться стояти. Це особливо актуально, якщо терміново необхідно виїхати, а квитків на потяги уже немає. Можливість подорожувати разом великою компанією. Сюди відносяться фанатські виїзди, їзда на фестивалі, різні турпоїздки. У швидких поїздах рідко вдається взяти квитки в один вагон. Поїздка на електричці, крім того, - це шанс краще відчути дорогу. Дивлячись у вікно, насолоджуєшся красою природи. В електричці немає перегородок, і кращий огляд. Часом дивуєшся, наскільки майстерно залізниця вписана в природний ландшафт. Можна милуватися пейзажами, що пролинають за вікном і спостерігати за життям дороги. У приміському поїзді, який зупиняється "біля кожного стовпа", краще помічаєш деталі, запам'ятовуєш назви зупинок і станцій. У пам'яті записується не тільки місто N і місто X, а й дорога між ними, що їх пов'язує. Особливо це актуально для романтиків і людей, які захоплюються залізницею. Якщо їдеш на швидкому поїзді / автобусі, то ввечері в них сів, а вранці вийшов. Всю дорогу проспав - міста виходять "розірваними" в свідомості.
- Чи були у вас колись думки покинути подорожі? Чи реально взагалі людині, яка вважає себе туристом, добровільно відмовитись від поїздок?
- Так. Був момент, коли я хотів повністю відмовитися від поїздок. Зайнятися чимось іншим: саморозвитком, спортом, іноземними мовами. Протримався майже півроку. І зрозумів раптом, що не варто повністю відмовлятися від свого хобі. Адже це те, що робить мене тим, ким я є. Просто не варто зациклюватися на поїздках. У житті багато цікавого крім них. Більше кидати поїздки не планую. Хіба що буду розширювати горизонти.
