Сфера харчування одна з найважливіших для людей. Якщо раніше, їжа була просто, щоб отримати енергію. То зараз, це естетика, кулінарні шедеври й більш гарно та смачно, ніж корисніше. 4 історії про те, що відбувається за красивою картинкою їжі та з чим можуть зіткнутися працівники в цієї сфері:
- Андрій Коротков, підприємець:
На початку 2000-х, кілька років працював барменом в одному барі в Києві. За цей час був свідком багатьох ситуацій. Часто, люди напивались до такого стану, що губили гроші, ключі, документи чи інші цінні речі. Пам'ятаю, що на новорічні свята практично щодня люди приходили на наступний день і питали, чи не знаходили ми їх пропажу.
Пам'ятаю, як двоє чоловіків на барі затіяли бійку, під час якої побили багато дорогого алкоголю. Тоді довелось підключати й охорону й поліцію, щоб вгамувати їх. Що цікаво, коли їм виставили рахунок за завдану шкоду, вони різко протверезіли та спільно почали шукати гроші.
Також, пам'ятаю, як одна група студентів перебрала з алкоголем. Вони прийшли великою компанією, а коли час прийшов розплачуватись, всі розійшлись і залишили хлопця одного, який тоді вже не розумів де знаходиться. Зателефонував батькам, щоб ті приїхали, розплатились і забрали його додому.
У деяких недобросовісних барах (в нашому такого не було) людям часто доливають в алкоголь різноманітні речовини, щоб вони швидше п'яніли. А люди у такому стані часто роблять багато дурниць, чим інколи користується адміністрація.
- Світлана Шокур, перекладачка:
Колись два роки працювала у Німеччині в ресторані, що знаходився на автобані. Там я була баристою. Цікавий момент, коли приходять до тебе на касу і так тихо шепочуть: "Булочка, булочка, булочка". Люди не очікують, що до них звернуться на українській чи на російській. І ти запитуєш: "Вам булочку?" І люди потім такі: "Так! Булочку, булочку!". Тобто, люди не очікують побачити на автобані в Німеччині когось російськомовного.
Потім, був ще момент, також з Німеччини. Я на кухні займалась своїми справами, коли до мене прибігає шеф і каже: "Там люди, не знаю якою мовою говорять, але терміново потрібна ти. Можливо, ти знаєш, якою мовою вони говорять". І ми стоїмо з колегами, одна з яких на німецькому перечислює всі мови, типу: "Румунська?". Вони махають головою, типу - ні. "Німецька?" - "Ні", "Італійська, Іспанська?" - "Ні". Потім питає - "Російська?" - "Ні". "Українці?". І вони потім махають, типу "Так, так, так ! Українці!". І я така, типу: "Добрий вечір вашій хаті!". У підсумку, виявилось, що вони заблукали й не знайшли виїзд з автобану і з'їхати на потрібну трасу. Однак, вони були шоковані, що земляк земляку допоміг. Оскільки я перекладач і теж працювала потім в кафе вже в Україні, то також бувало, що приходили іноземці. І всі інші були дивувались, що бариста може ось так вільно говорити на англійському.
Ще пам'ятаю, прийшов якось глухонімий чоловік, який був нашим постійним клієнтом. Він постійно замовляв еспресо з молоком. А того разу, чомусь забула додати молоко. Він мені показує пальцями: "Трохи". На що відповіла: "Ага, еспресо, зрозуміла". А молоко він не знав як показати. У підсумку, це було схоже на гру у крокодила. Він показував, типу "коров'яче вим'я", "доїти корову". Потім, здогадалась написати йому на папірці. І він мені помахав головою, що в цей раз вгадала.
Завдяки такій роботі ти вчишся знаходити спільну мову з різними людьми, з різними характерами. Ти шукаєш індивідуальний підхід, бо тобі треба не просто продати, а ще й подарувати людині гарний настрій. З постійними клієнтами треба говорити взагалі на будь-які теми, адже ти пізнаєш з кожним разом усе більше і більше. Так само, коли приходять з маленькими дітками, з ними теж потрібно знаходити спільну мову. Наприклад, даєш дитині цукерку чи мандаринку, а вона потім надовго запам'ятає, що це було саме у цій кав'ярні. Спілкування з людьми - це великий плюс цієї роботи. Однак, коли за цілий день наговоришся, ти приходиш додому і говорити вже немає сил. Тобі лише хочеться посидіти в тиші.
- Нікіта Шиндеровський, студент:
Працював у Берліні, це була програма Work and travel. І ось, поїхав до Німеччини працювати до готелю та прибирати номери. І в один день, коли прибирав номер, то побачив, що там сидів чоловік. Він англійською сказав, що почекає, поки приберу. Ми заговорили і я побачив у нього гітару. Спитав у нього, чи він музикант, чи це його хобі? Він сказав, що він лідер одного рок-гурту, не пам'ятаю назву, але група з США. Ми з ним почали спілкуватись, звісно що англійською, і він розповів, що грає в цьому гурті вже близько десяти років і приїхав в Німеччину на якийсь концерт. На нього чекали колеги, які мали під'їхати згодом і поки ми спілкувалися, він сказав: "Давай щось зіграю зі свого репертуару, щоб тобі не було нудно". Моя відповідь: "А чому б і ні?". І він почав грати. Зазвичай, прибирав номери хвилин 15. Але так сталось, що поки слухав його, то прибирав цей номер певно годину. І, напевно, це мій найбільший спогад з Німеччини. Музикант розповів про свій гурт. Що вони виступають багато років, збирають тисячні концерти в Америці, про те, що їздять різноманітними країнами. Зокрема, казав, що були в Україні на одному з фестивалів. Загалом, цей випадок був дуже класним, цікавим і атмосферним.
- Тетяна Шевченко, журналістка:
Загалом, чому я люблю фаст-фуд? В моєму рідному місті, в Черкасах, МакДональдз стоїть у центрі міста. І коли в дитинстві ми проходили з батьками через нього або через заклади, де готують шаурму, чи через будь-який інший фастфуд, мені ніколи нічого не купували. Мені дозволяли той МакДональдз раз на рік і це було велике щастя для мене. Тобто, мала заслужити це. Тому, коли виросла, почала бунтувати й стала сама часто ходити в МакДональдз, пробувати шаурму. В мене з'явилось багато улюблених закладів. В МакДональдз ходила частенько, бо мій офіс знаходився недалеко від нього. І коли ходила на обід, то постійно в один і той самий час потрапляла з чоловіком одним, з яким ми завжди стояли на сусідніх касах. І він кожного разу замовляв одне і те саме! В який би день року я не зайшла, тобто, це може бути 3 березня, 25 квітня, 16 листопада і т.д. І постійно бачила одного і того самого чоловіка, який завжди замовляє біг-мак меню з колою, картоплею фрі та барбекю соусом.
Загалом, такий фастфуд як шаурма, якщо не додавати соусів, то можна їсти й на правильному харчуванні. Тому що там окрім м'яса, свіжих овочів і лаваша нічого немає. Тому, навіть коли я сиділа на дієтах, іноді собі дозволяла якусь шаурму. Казала, навіть, чіткий рецепт кілька разів, щоб мені зробили шаурму саме так, як потрібно за дієтою. Багато хто дуже дивно це сприймав. А, ось, мій шеф робив найідеальнішу шаурму, яку тільки їла у своєму житті, і там не було ні краплі ніякого соусу.
У Южному, одного разу замовила найбільшу за розміром піцу. Туди замовила купу начинки всілякої, щоб було в три рази більше ніж тіста. І якраз чекала, поки її привезуть на обід. І привозить мені її кур'єр, дістає із термосумки цю піцу боком. І в мене думка: "Господи, що ти робиш? Ти ж мені зараз обід зіпсуєш". Він дістає як-небудь при мені ту піцу, при ньому відкриваю, а вона повністю "в лепешку". Тобто, кур'єр перетворив піцу за 400 гривень в "жижу", яку йому потім і подарувала.
