Сімейні традиції, звичаї та реліквії. Впевнені, що Ви неодноразово чули про особливості сімей, що передаються з покоління в покоління. І вірогідно, у своїй родині теж такі маєте. Марина Іжаковська з династії в‘язальників. Незвично? Цікаво! Та жінка урізноманітнила таке заняття і поєднала одразу два хобі. У чому їхня унікальність та більш детальну інформацію жінка розповіла кореспондентам Южне.City.
— Вітаю. Давайте розпочнемо нашу розмову із знайомства. Розкажіть трішки про себе, звідки Ви родом?
— Доброго дня! Звати мене Марина Іжаковська, мені 43. У трирічному віці я разом з родиною переїхала до Южного. Тобто тут я вже живу чотири десятки років. До цього проживали у Роздільнянському районі.
— Найприємніший спогад із дитинства?
— Моє дитинство було щасливим. Тож виділити якийсь один спогад складно. Увесь тей період був сповнений радістю, невимушеністю та дитячими пустощами. З дитинства люблю займатись усім, що притаманне кожній жінці, а саме: робити справи на благо своєї родини. Звичайно про себе не забуваю, з дитинства вільний час проводжу зі спицями, пряжою та своїм цікавим хобі!
— А хто Ви за фахом? Де здобували освіту?
— Я здобула освіту вихователя дошкільного закладу. Закінчила Одеське педагогічне училище (зараз це коледж). Працювала за фахом понад 10 років. У дитячому садочку №3 та школі №1.
— Ви уже проговорились про «цікаве хобі», розкажіть нам детальніше – що ж це за заняття таке?
— Я створюю власноруч спеціальні маркери для в’язання. Власне це моє хобі з’явилось від іншого, від в‘язання, відповідно.
Маркери
— Хто навчив в’язати?
— До цього свій вклад зробили батьки. І мама, і тато. У віці 10-12 років моя мама навчила мене в’язати гачком, а батько спицями. Згодом, у 16 років я освоїла ази на в’язальній машинці, до речі, теж з татом. Любила створювати все: шарфики, серветочки, хустинки оздоблювала ажуром. Потім у мене народилась донька і там уже увесь гардероб був у моїх руках, в прямому сенсі (шапочки, носочки, кофтинки). А далі я в’язала не тільки доньці, а й іншим членам родини.
— Як цікаво. Можна сказати, що у Вас прямо династія! А як батьки опанували це заняття?
— Мама вміє в’язати з дитинства. Як більшість у селах, дівчата збиралась на «посиденьки», обмінювались досвідом та удосконалювали свої навички. Потім в’язала мені одяг, як я своїй донечці. Але потім перестала, адже дітей в родині було троє і на це просто не вистачало часу. Зараз мама на пенсії, усі техніки пам’ятає і періодично бере до рук гачок.
— А батько? Таке незвичне хобі, як для чоловіка. Теж в дитинстві навчився?
— З батьком взагалі цікава історія! У молодості, на його першій роботі, в колективі були тільки жінки і один чоловік. Так усі жінки в’язали, а чоловік – вишивав! Щоб не було сумно батько вирішив навчитись в’язати. І це саме той момент, коли «учень перевершив учителя», він потім ще й навчав тих досвідчених жінок. У Южному багато пам’ятає тата, знають, що він гарно в’язав. Навіть на замовлення плаття та костюми. А в 90-х роках було тяжко, батько купив машинку «Нева-6» і ми в’язали усією сім’єю речі на продаж. Зокрема, чоловічі шапки.
— А яким був Ваш ріст у цій справі?
— Зараз доступно набагато більше пряжі, тому з появою різних груп у соцмережах, жити стало веселіше! Це в рази збільшує можливість придбати різну «бабусину» пряжу. Також я почала брати участь у різних тестуваннях, конкурсах по певних моделях. Вони проводяться із фотозвітами під час самої роботи і по завершенню, відповідно.
— Якщо повернутись до маркерів. Як все-таки прийшли до їхнього створення?
— Власне під час участі у цих онлайн-тестуваннях я хотіла, аби мої роботи були найкращі. Тому і почала думати, як прикрасити свій витвір, надати йому унікальність. Матеріалу для їхнього створення було предостатньо: донька в дитинстві захоплювалась різними видами творчості, тому вдома різних бусин та бісеру було чимало.
Маркери
— Як людині далекій від цієї кропіткої праці, поясніть, що взагалі це таке? Яка їхня роль?
— Маркери для в'язання використовують для визначення/позначення початку в'язання та регланих ліній для позначення повторення рапортів візерунка. Це ніби, як помічники, з їхньою допомогою не потрібно постійно перераховувати петлі та рядки, не витрачаються місця «убавок» та «прибавок».
— Скільки уже займаєтесь цим?
— Спочатку я їх робила просто для себе, потім для подруг, які теж займаються в’язанням. Словом, вони і підштовхнули створити сторінку в соцмережі, де я демонструю свої роботи. Так, з моменту продажу першого набору минуло трішки більше двох років.
— Які маркери більше користуються попитом?
— Більш популярні маркер для в’язання спицями, вони відрізняються від маркерів для гачка. Попитом користуються вироби, як з натуральними бусинами, так і з іншими видами. Тут вже залежить від бажання клієнта: хтось любить, щоб був блиск; хтось, щоб підвіска була довшою; хтось надає перевагу мінімалізму. Якщо маркер на ювелірному тросику, або це набір на замовлення – просять петлю менше.
— Як підбираєте дизайн?
— Працюючи з індивідуальним замовленням, я завжди представляю клієнтові усі можливі варіанти комбінації бусин, фурнітури, підвісок. Враховую усі побажання замовника і так приходимо до спільного рішення.
— Для Вас це спосіб заробітку чи хобі, яке приносить додатковий дохід?
— Я займаюсь цим не тому, що це приносить мені дохід. Мені подобається процес створення цих маленьких прикрас. Підбір бусин, фурнітур, об’єднати це все в одне ціле, щоб клієнти отримали естетичне задоволення – своєрідний кайф.
— Маркери і астрологія. У Ваших виробах і це переплітається?
— Так, астрологія підтягнулась з використанням натуральних бусин. Вивчала це з різних джерел інтернету. І вони теж користуються неабияким попитом. Цікаво дізнаватись про походження мінералів, їхнє використання, застосування та вплив на людину.
Маркери
— Чого вимагає така робота?
— Однозначно, посидючості, терплячості, зору та часу. Більше часу вимагає створення маркерів на тросиках. Але, чесно, коли ти займаєшся тим, що подобається – час летить непомітно. Починаю, наприклад, о 13:00, подивлюсь на годинник – 17-та. Але ж скільки краси перед очима! Тоді вже кортить якнайшвидше показати свою роботу!
— Чи передаєте свій досвід дітям, як батьки колись передали Вам?
— Однозначно! Моя донька навчилась в’язати спицями ще у шкільному віці. До слова, у середній школі вона зв’язала кілька речей на замовлення і так отримала свій перший дохід. Впевнена, що в майбутньому такі навички будуть їй корисними. А от створення маркерів чи чогось подібного – індивідуальне бажання.
