Із початком російського вторгнення в Україну, за кордон виїхали майже три мільйони українців. Більшість країн, які приймають біженців хочуть дати українським дітям шанс здобути освіту та не втратити майбутнє. Тож школи приймають дітей-біженців, але з урахуванням наслідків двох років пандемії.
Южненець Омар Касаб у далекому 2008 теж був змушений за певних обставин виїхати із України. Тоді ще хлопчиськом він пішов до іноземної школи.
Детальніше про реалії навчання у такій школі, «погляд зсередини» та специфіку закордонної освіти він розповів спеціально для Южне.City.
19-річний Омар Касаб народився у сім’ї лікарів. Хлопець розповідає, що у 2008 році під час першої хвилі кризи, його батьки, за певних обставин, позбулися місця роботи. Тому їм потрібно було негайно вирішувати питання із працевлаштуванням. Омар тоді був дошкільного віку і за цей період змінив три українських дитячих садочки. Пригадує, що перший був для дітей студентів у Полтаві, ще двоє у Южному. Згодом, вони з батьками переїхали до Саудівської Аравії, де Омар ще півроку відвідував новий, закордонний дошкільний заклад. І хоч був ще малим, але враження пам’ятає, тому запевняє — перевага тут повністю України.
Щодо середньої освіти: усі 12 років здобував освіту у Саудіївській школі. По закінченню отримав спеціальний сертифікат. Школи окремі для хлопчиків та дівчаток, знаходяться навіть на різних територіях, із високими триметровими тинами. Система безпеки та нагляд на високому рівні. Охорона не впускає нікого чужого і не випускає учнів від дзвінка і до дзвінка. І це безумовний плюс закордонній школі! Навчальний заклад має транспорт, так звані шкільні автобуси, які забирають дітей на уроки і після них відвозять назад.
Щодо цінової політики: вартість навчання у школах Саудії варіюється від 1000$ до 5000$ на рік, транспортні послуги сюди не враховуються.
До речі, звичної для українців їдальні теж немає. Лише невеличкий магазин поблизу навчального закладу, де учні купують снеки та напої. Шкільна форма теж відсутня, лише зі старших класів потрібно було одягати національне вбрання, тобто чоловічі білі сукні.
Специфіка навчання тут теж інакша. Наприклад, уроки фізкультури проводять просто граючи у футбол. Уявіть, без усіляких звичних для українців нормативів. За словами хлопця, програма в цілому слабка і відстає від української на кілька років. Шкільне обладнання не в найкращому стані: старі дошки, парти, кондиціонери.
Проте підхід до самої системи освіти такий: щорічно учням видають новий комплект книг та зошитів. Тобто, ці книги щороку доповнюються або повністю виправляються, аби йти в ногу з часом. До речі, такі комплекти не потребують повернення після закінчення навчального року. Пам’ятаєте цей приємний момент здачі книг у бібліотеку? За кордоном теж є свій особливий ритуал для відчуття полегшення.
"Наприкінці року у нашій школі серед учнів була така традиція — зібратись біля воріт школи та спалити там усі посібники", — розповідає Омар Касаб.
Система оцінювання вкрай проста. Її рахували по 100-бальній шкалі. А для учнів початкових класів діапазон був у рази меншим: від 1 до 4. Де 1 — це відмінно, а 4 — погано. У початковій школі також є три важкі іспити у четвертому, шостому та дев’ятому класі. Якщо їх «провалити», то стовідсотково залишишся на наступний рік. У старшокласників теж був періодичний зріз знань.
"Протягом року учні старших класів очікували три події. Їх називали так: перша хвиля контрольних, друга хвиля контрольних та іспит наприкінці року. Також є ще аналог українського ЗНО, який потрібен для вступу до університетів арабських країн таких як: ОАЄ, Єгипет і Саудівська Аравія, тощо", — ділиться Омар.
Проте хлопець наразі здобуває вищу освіту в Україні, а саме у Київському політехнічному інституті. Вступив сюди за правилами для громадян, що отримали середню освіту за кордоном. Для цього Омару необхідно було скласти три вступні іспити, українську мову зокрема. Таким шансом можна скористатись лише у перший рік після закінчення школи.
