За майже рік війни понад 5 мільйонів українців виїхало за кордон. А 65% з них, за результатами опитування, проведеного Управлінням Верховного комісара ООН у справах біженців, не збираються поки що повертатися.
Які виклики чекають на українців і українок за кордоном (левова частка тих, хто виїхав - жінки з дітьми) та на що варто особливо звернути увагу під час евакуації, дізнавалися журналісти Южне.City
2 дітей і 300 євро в кишені
Фото: З особистого архіву героїні
Рая Шевцова з Южного тікала від війни в Україні з двома дітьми. За рік вони змінили кілька тимчасових притулків у Румунії, Іспанії та Великій Британії. Рая знайшла роботу і нове покликання — почала перекладати книги українською. На момент вимушеної подорожі у жінки на руках було двоє маленьких дітей і 300 доларів. Вона не знала жодної іноземної мови і не мала досвіду закордонних подорожей.
-
Коли ми опинились на кордоні, то виникло враження, ніби Господь взяв нас під свій захист, - розповідає жінка. - У Румунії нас зустріли волонтери, приділяли багато уваги дітям, допомогли дістатися Констанци. Сім’я, що нас приймала, була дуже доброю і гостинною, хоча я бачила цих людей вперше в житті. Господарка дому взагалі стала мені, як сестра. Але війна тривала і потрібно було шукати тимчасовий дім.
-
Я зареєструвалась на сайтах і у групах українців з різних країн. Було важко обрати, куди їхати, хотіла лише в Україну. Але ми полетіли до Мадриду. Там нас поселили в квартирі, де вже жила сім’я з України. екаючи на візи, ми зріднилися з усіма, відчули сильну підтримку і єдність, було відчуття дому, спокою і безпеки. І мені вже, чесно, не хотілося їхати далі. Але в Англії зовсім незнайомі люди для нас підготували будинок, зробили ремонт, купили ліжка, тож знехтувати їхньою допомогою не можна було.
Будинок у Лондоні виявився дуже хорошим, зручним. Вже на другий день нам принесли карточку від місцевої мерії, на якій було 200 фунтів на кожного, і нам цього вистачило на перший час. Далі швидко і легко оформили щомісячні виплати, страховки, дітей до школи і право на проживання протягом 3 років. Без зв’язків, досвіду і знання мови влаштувалась на роботу у веганський індійський ресторан. Звозила дітей на відпочинок в Монако, купила ноутбук для моєї нової діяльності - перекладу книг українською. І навіть частково погасила борги, які мала в Україні.
Поради від Раї Шевцової:
-
приймати допомогу і активно просити про неї;
-
активно відстоювати проукраїнську позицію. Коли Рая жила в Іспанії, їй трапилася група росіян. Жінка не побоялась ставити їм прямі питання про їхню позицію щодо війни в Україні. Люди, що прихисти її, підтримали українку;
-
дякувати і ділитися. Рая стверджує, що хоча мала в кишені усього 300 доларів, але за майже рік вимушених подорожей не відчувала недостатку ні в чому ні вона, ні її діти. Допомога була такою щедрою, що жінка навіть постійно ділилася з іншими.
Єнакієве-Бородянка-Саксонія
Фото: З особистого архіву героїні
Марина Курапцева - двічі переселенка. У 2014-му жінка разом з сім’єю тікала з окупованого Донбасу до Львова. Потім Марина, її сестра і літні батьки 8 років наново будували своє життя в Бородянці, яка з повномасштабним вторгненням стала останнім форпостом Києва. Разом з сім’єю Марина 5 днів просиділа в бомбосховищі міста, яке вщент знищили російські війська, кожної ночі прощаючись з життям. Потім Марину та її сім’ю разом з іншими бородянцям евакуювали українські рятувальники. Біженці поїхали далі Київщиною, в селище Мігалки, а згодом “зеленим коридором” від українськиї військових через 12 годин дороги дісталась в Коломию, звідти - в Польщу, а вже звідти - в Німеччину. Зараз жінка працює журналісткою для українських видань та волонтерить для біженців у невеликому місті в Саксонії. Мріє повернутися в Україну.
-
Пам’ятаю перший день повномасштабного вторгнення, - пригадує жінка. - Я тоді працювала журналісткою на телеканалі “Дом”, який позиціонує себе як канал, що бореться з російською пропагандою. Тож прекрасно розуміла, що мені та моїй сім’ї загрожує, якщо потрапимо у полон чи окупацію. Але машини у нас не було, а черга на маршрутку стояла величезна. Потім був тиждень дуже страшних боїв за Бородянку. Досі дивуюсь, як ми вижили, коли довкола розривалися 500-кілограмові авіабомби. А другого березня, коли ми всі вже були як живі мерці і попрощалися один з одним, нас врятували українські ДСНС-ники. А потім я вирішила їхати в Німеччину. Не знала ні німецької, ні англійської. Але, мабуть, від стресу у Польщі ожили у пам’яті якісь шкільні знання, і я заговорила англійською з родиною, що там нас приймала. За майже через рік перебування у Німеччині вже можу підтримати нескладну розмову. Адаптуватися нам і досі доволі складно, бо Німеччина дуже різна. Особливо важко було на початку повномасштабної війни, коли біженців багато, а чіткого алгоритму, що з ними робити, немає. Ми прожили прекрасні 4 місяці у селі під Баутценом. У нас були власні кімнати. Ми, звичайно, допомагали нашим німцям - платили добром за гостинність: прибирали, прасували, готували. Дуже важко було розлучатися з приймаючою німецькою сім’єю, але ми жили у селі, де немає ні магазину ні аптеки, ні лікарні, а транспорт в Німеччині дуже дорогий. Тож, не маючи машини, ми вирішили їхати на квартиру. Процес пошуку квартири був непростий. Квартиру у Баутцені нам знайшла житло проукраїнська росіянка Оксана, яка вже 7 років живе у Німеччині. А з пошуком меблів допомогла німкеня Брунхільда, у якої ми жили до того. Ми склали список з понад 1000 позицій - від ножа до дивану - і Брунхільда “розшарила” це список серед своїх друзів. Дуже багато речей нам подарували, щось ми шукали на місцевих сайтах вживане, щось купували нове. Офіційно пропонувати роботу без знання мови нам не можуть, а мовних курсів ми досі чекаємо. Але не сидимо без діла. Моя сестра влаштувалася волонтеркою в місцевому центрі. Я працюю фрілансеркою для українських видань, а також в “Українському центрі допомоги” при ферайні (громадській організації) “Нові сусіди”як тренерка: попереджаю землячок про ризики торгівлі людьми, веду антибулінгову програму для школярів, сприяю адаптації підлітків. Нещодавно я тут “легалізувала” свій український ФОП, отримавши місцевий податковий номер і можливість працювати як спеціалістка вільної професії.
Поради від Марини Курапцевої:
-
Складіть план, куди саме плануєте поїхати. Варто почитати про особливості прийому в кожній землі, тим паче, що майже у всіх іноземних сайтів уже є україномовні версії. Пам’ятайте, що Німеччина - країна, яка приймає дуже багато біженців, і не всі землі приймають нових шукачів прихистку на тих же умовах, які були рік тому.
-
Коли перетинаєте кордон, не відволікайтесь на сторонні розмови і не лишайте випадковим супутникам речі, а тим більше дітей. Найбільша небезпека, яка нині існує для наших співгромадян, - це сексуальне та трудове рабство.
-
Зважайте на ментальні відмінності. Німці ситуативну українську щедрість часто сприймають як марнотратство.
-
Будьте готові до сприйняття України, як країни третього світу чи колонії росії. Марина Курапцева розповідає, що в Саксонії сформувався образ шароварного українця, що бігає по базару з “кравчучкою”. Тому німці дуже дивуються підприємцям чи держслужбовцям з 2-3-ма освітами і англійською, кращою, ніж у самих німців.
-
Будьте готові відстоювати свою “українськість”. У Саксонії багато російських німців, а також є ті, хто вважає, що Німеччина - лише для німців. За словами жінки, були випадки, коли росіяни били українцям машини, писали на них нецензурні слова і погрози, а діти в школах зазнавали булінгу.
-
Якщо ухвалили рішення їхати до Німеччини чи іншої країни, налаштуйтеся на те, що ви не лише маєте бути прийнятими, але й самі маєте приймати та розуміти нових для вас людей.
Із біженки у засновницю психологічної Асоціації Ecoute Ukraine у Франції та Благодійного фонду Оновлена Україна
Фото: З особистого архіву героїні
Психологиня Анна Архипова тікала від війни в Україні з дитиною і без жодного євро в кишені. Жінка опинилась в Парижі і за рік змогла не лише адаптуватись сама, а й створити психологічну асоціацію, яка допомагає вимушеним переселенцям по усій Франції, а також благодійний фонд, який нині діє у її рідній Одесі.
-
Людям, які думають про переїзд до Франції, треба враховувати цілу низку різних факторів. По-перше, розуміти, де вони будуть жити. Адже з минулого літа алгоритм поселення українських біженців дуже змінився. Також треба розуміти, що у Франції, аби влаштуватися на роботу, ви маєте не лише знати французьку, а й пройти спеціальні курси та отримати ліцензію. Навіть якщо йдеться про вакансію прибиральниці на офіційній роботі. До речі, якщо ти проходиш мовні курси, які оплачує держава, але не працевлаштовуєшся, то з твоїх дотацій вираховують оплату за ці курси. Тому дуже раджу людям читати, що вони підписують, навіть якщо для цього треба винаймати перекладача. 400 євро допомоги отримують лише ті, хто самостійно знімають житло, для тих, хто живе в соціальному, ця сума буде меншою вдвічі. Та й в дорозі варто розраховувати на власні кошти, оскільки доїхати за рахунок волонтерів уже навряд чи вийде. Тут немає такої системи маршруток, як у нас, що сів і поїхав, куди тобі треба. А якщо ви плануєте жити в Парижі, то треба розраховувати, що за квартиру доведеться викласти близько 1200 євро, тоді як в маленьких містах ця сума коливається від 400 до 700. Ми з колегами вже цілий рік намагаємось полегшити становище українців у Франції. Працюємо щодня в психологічній асоціації «Ecoute.Ukraine». Проводимо групову терапію, арт терапію для дітей, кризові консультації і ведемо адаптаційні групи. Онлайн надаємо допомогу людям, які живуть поза Парижем. Все це почалося з моєї ініціативи волонтерити як психолог при посольстві України у Франції. Потім ми зібрали українських психологів, які могли працювати з біженцями без перекладача, а далі це переросло в Асоціацію і благодійний фонд в Одесі, так як я розуміла, що допомога потрібна і в Україні також.
Поради від Анни Архипової:
-
Вирушаючи до Франції, обов’язково майте при собі свідоцтво про народження. Для французів саме воно - головний документ, а не закордонний паспорт.
-
Будьте готовими до того, що купівлю товарів “не першої необхідності” французи сприйматимуть як марнотратство. Більшість наших жінок перші 3 місяці були у такому ступорі, що навіть не розпаковували валізи. Все чекали, коли війна завершиться. Коли врешті “розморозились” і отримали перші гроші, то пішли купувати помади, креми, робити манікюр. І французи це не розуміли. Хоча психологи і пояснювали їм, що той тюбик помади за кілька євро може бути зараз єдиним, що радує цю жінку.
-
Родині з дітьми у Парижі, за приблизними підрахунками Анни Архипової, треба мати щомісячного бюджету хоча б 2700 євро. Щоб заробити такі гроші треба знати, як мінімум, французьку та англійську, і мати дипломи та ліцензії місцевого зразка, звісно можливо знайти підробіток нянею або прибиральницею без ліцензій, але також це робота не за контрактом, відповідно ви не маєте ніяких гарантій.
-
Картки на допомогу – це не банківська карта, це спецрахунок і розрахуватися нею можливо лише у терміналах – купувати їжу, речі, ліки, заплатити у метро або в поїзді. Зняти ці гроші, перерахувати їх на іншу карту, купувати щось онлайн не можна. До того ж французька карта на соцвиплати працює лише у Франції і стає “шматком пластику” на території інших держав. Крім того, кожні зароблені гроші необхідно декларувати.
-
Будьте готові до того, що на будь-який прийом треба записуватись заздалегідь, а зустрічі з профільним лікарем можна чекати місяцями. Медична страховка покриває лише лікування “по швидкій”, але не хронічні захворювання.
Зазвичай біженці стають тягарем для держав, які їх приймають. Переселенці потребують чималих видатків на їх утримання та адаптацію. Проте хвиля біженців з України може стати винятком з цього правила.
Нацбанк дослідив вплив хвилі біженців з України на країни Євросоюзу та дійшов висновку, що українці пожвавили їх економіки і пом’якшили вплив нової економічної кризи, що крокує планетою. Вони швидко адаптуються до нових умов, шукають роботу і платять податки.
За даними Львівської консалтингової групи, серед вимушених мігрантів абсолютна більшість - жінки, переважно працездатного віку, найбільше серед них (49%) – у віці 35-59 років, а також багато жінок 18-34 років (26%). Також є незначний відсоток жінок, котрим більше 60 років (12%). На сьогодні 28% з них працевлаштувалися в країнах, куди переїхали. 47% живуть лише на соціальні виплати, котрі отримують за кордоном.
Найбільше наших співвітчизників зараз в Польщі та Німеччині. Замикає “трійку лідерів” Чехія.
