Про початок війни Людмила Гречана з Баштанського району Миколаївської області дізналася від доньки. Та зателефонувала і повідомила про бомбардування та обстріли військових частин. Хто ж знав, що вже за кілька днів її рідне село Костянтинівка опиниться в окупації, а зв’язку з рідними і зовсім не буде кілька тижнів.
Як Людмила вибиралася з села та як адаптувалася в новому чужому місті, детальніше розповідає інтернет-виданню Южне.City
Початок війни та окупація рідного села
Донька якраз працювала 24 лютого у військовій частині, яку почали обстрілювати. Звичайно, що ніхто не вірив, що таке буде, що розпочнеться війна. Але ось саме так ми її і зустріли.
Окупували нас досить швидко. Російські солдати йшли дорогою. У нас в селі тече річка Інгулка, поряд ліс і за ним село Піски. Ось тою дорогою йшли прямо на нас.
Добиралися через воду, через свої переправи, які самотужки кидали, адже наш костянтинівський міст уже давно знаходився в ремонті. Ось так росіяни проходили через наше село. Спочатку пройшла перша колона, потім друга. Ці в селі переночували. Потім третя колона зайшла, яка дні два-три може постояла. А вже четверта - ті довше були.
Всі молоді. Всі казали, що не знали, що йдуть на війну.Їм ніби говорили, що їдуть на навчання.
“Добре ви знали, куди йдете”, - казали ми їм.
Не всі з них ходили по хатах. Видно, був більш-менш нормальний старший там. Перевіряли документи, паспорти. Питали, чи немає в селі чужих. А ми їм відповідали, що у нас чужі - це тільки ви.
Шкоди не робили у нас, а от у сусідньому селі - наробили добряче. Школу пошкодили, сільську раду розбили, розбомбили, і по хатах ходили, грабували. Виносили усе, що їм подобалося. Також вигнали людей з хати, бо придумалося там штаб робити. Може, нас не зачіпали, бо село маленьке.
У погрібах була їжа, газ у нас в балонах. Молоко від корів не приймали, доводилося пити та їсти самим. Більше 2 тижнів у мене не було зв’язку, рідні дуже сильно переживали.
Фото: https://www.slidstvo.info/
Коли російські солдати пішли з села?
Десь до 20-го березня окупанти уже від нас повтікали. Пізніше зайшли наші військові. У нас і зв’язок з’явився, а тоді вже і світло. Окупанти в сусідньому селі щось наробили, що і світла не було тривалий час. Але вже наші хлопці згодом все полагодили. Наші військові жили в дитячому садку. Ми з сусідами, шестеро осіб, ходили їм їсти готували. Хто що міг, те й приносив. І з сільради привозили крупи, гуманітарку.
Чому ви виїхали з села та як дісталися до Миколаєва?
У мене 25 лютого чоловік помер, було увесь час цей дуже тяжко. Їхати, звичайно, зі свого села не хотілося, але діти наполягли. Сказали, що немає чого самій сидіти там, боятися.
Виїхала 29 березня, після обіду. Мене вивіз місцевий фермер. Він сам живе у селі Соляни, а їздить у наше працювати. Зранку росіяни якраз розбомбили у Миколаєві адміністративну будівлю, загинуло багато людей. Ми проїзджали повз неї в той день, але опісля обіду. Я коли їхала, не дивилася навіть в той бік, щоб не було від того боляче.
Спочатку жила у старшої доньки в Миколаєві. Було страшнувато, адже жили на останньому, 5 поверсі багатоповерхівки. В селі спокійніше, та й обстріли було не так сильно чути. Через якийсь час окупанти влучили в склад з боєприпасами, було дуже гучно. Після цього інша донька з чоловіком мене забрала. Наступне речення фактично іце повторює. Тож або це викреслити, бо натупне, а до цього додати «з чоловіком».
Фото: ФОТО – РБК Україна
Як потрапили та прижилися в місті Южному?
Разом з рідними проїхали від Миколаєва з десяток блокпостів і близько 20:00 вже були в Южному.
Донька з чоловіком перші переїхали сюди з Миколаївської області, жили спочатку в гуртожитку. Зять у мене військовий, з 28 механізованої бригади, яка звільнила Херсон. Він справжній захисник, воює з 2015 року, а перед масштабним вторгненням підписав контракт ще на 7 років.
Тож коли мої рідні почули про частіші бомбардування Миколаєва, забрали мене і зняли квартиру.
Тут стала на облік як внутрішньо переселена особа. У підвалі будинку, де діти знімають квартиру, знаходиться великий волонтерський штаб. Нам, переселенцям, допомагають дуже сильно.
Величезні продуктові набори: крупи, консерви, цукор. Також видають і гігієнічні набори, де є все необхідне. У кого є потреба в одязі, можна прийти в місцевий будинок культури і взяти все, що потрібно, без будь-яких обмежень.
Зараз чекаємо на перемогу. Між собою жартуємо, що з радості понапиваємося.
Звільнення ХерсонуФото: Фото: Українська правда
Про внутрішньо переміщених осіб та допомогу їм в Южному
У міській раді кажуть, що з 2014 року офіційно зареєстрованих внутрішньопереміщених осіб в Южненській міській територіальній громаді налічується 4906. З них 3718 від 24 лютого 2022 року.
За словами начальниці управління соціальної політики та захисту населення Южненської міської територіально громади Наталії Монастирської, наразі активно функціюють кілька потужних волонтерських штабів у місті.
«Наша громада забезпечувала переселенців, які тільки переїхали до Южного не лише речами першої необхідності. Також допомагали одягом, харчуванням та навіть житлом», - розповідає Наталія Монастирська.
Статистика за перші три місяці війни. Фото: Фейсбук голови міського волонтерського штабу Олени Кутинець.
