Режисери Олексій і Ніколь Друзь приїхали до Бухареста з Миколаєва, звідки виїхали на початку повномасштабного вторгнення. З рідного міста Олексій та Ніколь виїжджали під вибухи перед тим просидівши кілька діб у підвалі разом з родичами і 3-місячним немовлям. Проте вже буквально за місяць українці адаптувались в Румунії, знайшли тут місцевий центр для молоді і почали створювати власну театральну трупу та ставити україномовні вистави для співвітчизників.
Про те, як виїжджали з Миколаєва під обстрілами, адаптацію в Румунії, молодіжний центр та україномовний театр Олексій на Ніколь розповіли журналістці Южне.City
- Розкажіть, будь ласка, про свій шлях з Миколаєва до Бухареста.
- Виїхати було дуже складно, бо місто обстрілювалось, бомбили мости і люди взагалі боялись їхати, - пригадує Олексій. - За якісь дуже великі, останні гроші нас довезли до Одеси, а потім вже ми за допомогою волонтерів добирались безкоштовними шляхами.
- Чому саме Румунія?
- Тут ми мали знайомих і, якщо не рахувати Молдову, де ми ночували одну ніч, це була найближча точка від України.
- Як ви знайшли Молодіжний центр FNT та яким чином започаткували театр?
- Ніколь малює і ми просто побачили, що проводиться майстер-клас з малювання. Тоді цей центр лише відкрився і у ньому працювало тільки 2 людей. Ми приїхали, поспілкувалися, подивилися територію. На момент відкриття тут ще майже не було заходів і взагалі не було українців, і ми запитали, чи можемо чимось допомогти. Спочатку думали, що будемо волонтерами, але потім вийшло так, що влаштувалися на роботу. Вже з 2-го місяця почали набирати театральну групу, а в жовтні святкували уже рік нашому театру.
- Як шукали українських акторів?
- В соцмережах є дуже багато груп для українців і ми просто постили скрізь наші оголошення. Звичайно, частина людей в процесі відсіюється, бо театр - це робота, залишаються лише ті, хто дійсно відданий цій справі і готовий присвячувати репетиціям час.
- Заняття ще й безкоштовні, мабуть, багато людей приходять на 1-2 заняття просто розважитись?
- В більшості наші актори - це підлітки і молодь, які, дійсно, шукають місце, де їм би було по фану і для багатьох стає несподіванкою, що якщо ми щось ставимо, то тут треба сидіти до ночі і щодня, поки все не почне виходити максимально якісно. Тому залишаються лише ті, хто дійсно відданий. Тож у нас зараз дуже невелика група, але уже стабільна. Але ми відкриті для нових людей.
- Яким чином Ваші актори проходять кастинг, щоб потрапити у виставу?
- Насправді, єдиний кастинг - це час. З часом стає зрозуміло, наскільки людина дійсно “горить” цієї ідеєю і готова цьому присвячувати частину свого життя. В театрі, як і в армії, не працюють, а служать. Якщо людина готова працювати, вкладатися і вона надійна, то ми можемо багато чого з нею зробити. На одному таланті не можна “виїхати”, це лише 1% успіху, а 99% - це постійна, щоденна робота.
- Розкажіть про останню виставу, яку ви поставили.
- Це була п’єса українського драматурга Олександра Вітра (псевдонім Олександра Мірошніченка) “Станція або Розклад бажань на завтра”. Це станція, куди потрапляють люди і там у них збуваються будь-які бажання. Але, щоб виїхати звідти і повернутись в реальний світ, треба знайти дійсно те бажання, яке тебе тримає у житті. Але ми додали у п’єсу власне бачення. Насправді по оригінальному сценарію там лише 3 героїні, які потрапляють на станцію і намагаються знайти своє спражнє бажання. Але ми додали ще двох хлопців у костюмах санітарів, бо за нашою задумкою “Станція” - це стан коми. І щоб вийти з неї варто знайти, за що зачепитись у реальному світі, у власному житті, зрозуміти, що тебе тут тримає.
- Насправді, аматорські колективи просто беруть готовий текст вистав і говорять його зі сцени, - додає до слів Олексія Ніколь. - Але нам так не цікаво, ми завжди переосмислюємо п’єси і допрацьовуємо їх згідно власного бачення. Думаю, що скоріш за все драматург закладав не те, що ми побачили у цій виставі, але задача режисера - це побачити матеріал по-своєму. Чому є багато вистав, які ставлять багато разів різні режисери і кожне перепрочитання інше? Бо є завдання донести і показати і особистий світ режисера, а не лише те, що заклав автор.
- Яка основна мета вашої роботи?
- Театр може закласти дуже багато всього у голови і душі людей і я вважаю, що дуже важливо, щоб людина час від часу ходила до театру. Це як читати книжки, але плюс візуальний ефект. На разі в Румунії нема українського театру взагалі, тому наша ідея в тому аби тут було місце, куди зможе ходити український глядач. Тут ми уже їздили на фестиваль в місто Фокшань, заняли перше місце в плані найкращої акторської гри і режисури. Судді сказали, що нічого подібного ще не бачили.
Від редакції: українці є 4-тою за чисельністю етнічною групою, яка проживає в Румунії.
Після повномасштабного вторгення кількість українців збільшилась до майже 140 000 людей з тимчасовим захистом. У вересні 2023-го року Румунська прикордонна служба фіксувала рекондні 15-17 тисяч в’їздів громадян України щодня.
У перші місяці після повномасштабного вторгнення більшість українських біженців обирали Румунію в першу чергу через членство в НАТО (64%). Працевлаштуванням були зацікавлені лише 27% українських біженців. Проте вже восени 2023 року Міністерство праці та соціальної солідарності Румунії прозвітувало про майже 7000 працевлаштованих українських громадян за даними Міграційної платформи EWL.
