У кожного з нас є своє уявлення про ринок: гамірний, строкатий, місце зустрічі різних історій. Але хто стоїть за цим багатогранним світом, забезпечуючи його щоденну гармонію?
Як це — бути директором ринку? Що відбувається за лаштунками? Відповіді на ці питання журналісти-медіатори інтернет-видання Южне.City знайшли протягом одного дня, який провели з Анатолієм Георгієвим.
Офіс в торговельному ряду
Домовитись про зустріч із директором Южненського ринку, Анатолієм Георгієвим, було несподівано легко. Ще під час першого дзвінка він жартував, і, незважаючи на те, що це була субота, швидко погодився показати, як проходить його робочий день. Щиро кажучи, у вихідний ще й мені, журналістці, рідко так охоче і без підозри погоджували зустріч. Але одна справа — коротка телефонна розмова, і зовсім інше – провести день із директором, відповідальним за такий важливий об’єкт.
До речі, комунальне підприємство «Южненський муніципальний ринок» знаходиться на вулиці Хіміків і займає близько 1,5 гектари. Він функціонує в місті ще з «нульових». Це не найбільший ринок в Україні та не такий відомий, як, наприклад, одеський «Привоз». Та Южненський ринок також відіграє важливу роль в економічному розвитку громади. Це і робочі місця, і вклад в розвиток бізнесу, і просто місце, де можна купити все необхідне.
Призначеного дня ми зустрілися біля воріт ринку. Анатолій виявився не типовою людиною, яку очікуєш побачити на такій посаді («директор» — звучить дуже офіційно). Замість формального прийому — тепла зустріч і пропозиція кави:
— Американо, еспресо? Вибачаюсь за сервіс, але попереджаю одразу, у нас немає кокосового чи мигдалевого молока, лише звичайний "натурпродукт", — з усмішкою каже Анатолій.
І тут я зрозуміла, що цей день обіцяє бути цікавим і пізнавальним. Після кави ми направилися до його робочого місця. Офіс знаходиться в одному з торговельних рядів і нічим не відрізняється від інших контейнерів. У невеликому, але затишному кабінеті панувала атмосфера скромності. Поряд сиділа бухгалтерка, обговорюючи з директором деталі важливого звіту. Їхнє спілкування було діловим, але не підкреслено офіційним. Зі свого досвіду я знала, що з начальством, зазвичай, комунікують інакше. Далі — більше…
Робочий кабінет — весь ринок
Після завершення роботи з документами, Анатолій Васильович запросив мене пройтися ринком. Я вирішила, що це «показовий виступ» і зараз продавці та продавчині будуть сильно здивовані тим що директор «вийшов в поля».
З кабінету ми попрямували в ряди павільйонів. Тут ніхто не дивувався зустрічі з Анатолієм — люди звично віталися, посміхались. Біля одного кіоску, де продають овочі, директор звернувся до продавця:
— Петре, як сьогодні справи? Торгується?
— Та все добре, Анатолію Васильовичу, людей багато, як завжди на вихідних, — відповів Петро, відкладаючи на прилавок зважений товар, щоб привітатися.
Пройшовши далі, ми підійшли до павільйону з одягом.
— Добридень. Завезли щось на мене? Можливо, якісь брюки знайдуться? Бо в мене гості, а я не підготувався відповідно — запитав Анатолій Васильович в продавчині.
— Для вас завжди знайдеться! — не розгубилась жінка.
Ми продовжували йти рядами, і Анатолій Васильович часто зупинявся, щоб поспілкуватися з продавцями та покупцями. Наприклад, в одній із черг овочевого павільйону він розповідав покупцям, що тут дуже добрі кавуни. Зробив непогану рекламу місцевим підприємцям. Біля іншого прилавку з рибою сказав, що тут завжди все свіже.
Директор Южненського ринку не з Южного
Під час нашої прогулянки Анатолій Васильович розказав, як починав свою кар’єру. Він агроном і спочатку працював суто за фахом, але потім фірма, де він працював, закрилася.
— Тоді я вирішив кардинально змінити своє життя — і з Бессарабії переїхав до Южного. А коли з'явилася можливість обійняти цю посаду, відразу зрозумів, що це мій шанс зробити щось важливе для нашого міста. — говорить Анатолій. — Сюди приїжджають торгувати селяни, люди похилого віку заробляють свою копійку, дехто намагається будувати власний бізнес. Ринок — місце де можна купити все: від овочів/фруктів по привабливій ціні, до взуття/одягу, яке в Южному особливо і немає де придбати. Взагалі мені подобається, що моя робота полягає не лише в тому, аби впорядковувати документи та щось організовувати. Я люблю спілкуватись з людьми. Це те, що надає мені сил і натхнення.
Ці слова підтвердились тим, що я побачила: всюди, де б ми не зупинялися, директор завжди включався — і не тільки, щоб пожартувати чи запитати про хід торгівлі. На ринку з працівниками обговорювались і суто ділові питання. Наприклад, договори оренди. Я не побачила жодної формальності чи дистанції між ним і працівниками ринку, чи що є, що приховати від мене, як журналістки медіа. Ну, знаєте, усілякі «робочі моменти».
Дізналась також, зокрема, що в планах є розширення ринку. Тому маємо запоруку нових робочих місць.
Завершуючи день, я зрозуміла, що робота на ринку – це не лише управлінські обов'язки, а й постійна комунікація з людьми, уміння вирішувати проблеми і підтримувати позитивний настрій серед колективу. А колектив ринку: і в офісі, і в павільйонах, навіть покупці на якийсь час доєднуються до нього.
P.S. Я вийшла з ринку з кавуном, який купила за рекомендацією Анатолія.
