Ремарк...
Добре, коли закохані поруч. Коли бачаться кожен день, за ручку ходять, фільми разом дивляться, але не всім так пощастило.
Вона випускниця школи, вся в екзаменах, сидить на дистанційному навчанні вдома. Він курсант-першокурсник, весь у формі, сидить на тумбі днювального. Між ними декілька сотень кілометрів, Чорне море, український степ, дороги, рельси і любов.
Вони пробували жити один без одного, не спілкувалися місяцями, потім знову спілкувались, потім знову не спілкувались, і так постійно. Проблема заключається в тому, що ці двоє закоханих – колишні.
Він полюбив країну, та пішов навчатися її захищати, вона полюбила його і безсовісно була залишена вдома. Через деякий час він знайшов своє покликання, а вона нового хлопця. З того моменту минув рік, через який їх серця згадали один про одного, і вони зробили ту рокову СМСку на зустріч. Це була фатальна помилка, бо їх любов, їх палке захоплення один одним не закінчилося, воно стояло на паузі, поки він вчився рятувати світ, а вона – заново жити без нього.
Звісно він зрозумів, що допустився помилки, коли дозволив собі, егоїстично вирішити за неї, що він їй не потрібен, і бив себе в груди, що любові на відстані не буває. Буває. Тому зараз робилося все можливе, щоб повернути її, але не все так просто.
Час дарма не витрачала і вона. Обережно, спираючись на попередній досвід будувала нові стосунки, з чудовим, по всім міркам юнаком, що щовечора катав її вулицями СМТ то до себе, то до неї додому. Вони стерлися, стали одним цілим, за ними пішли їх родини. Мами не могли нарадуватись тому, які гарні у них діти, і як їм всім пощастило. Проводячи спільні вечори вже будували плани на майбутнє.
У цей момент з’явився курсант, який всім чим міг був проти, і розгортав боротьбу за свою першу, справжню, єдину кохану. Кохана була готова кинути все заради нього, бо і в ній бушувало торнадо, яке мало спільне з майбутнім військовим ім’я. Але не могла. Знаючи, як це боляче бути покинутою, поклялася бути вірною чудовому маминому синочку, присяглася ніколи не зробити йому боляче і ніколи не зрадити. Окрім того, вона дуже любила маму, яка була цілком задоволена перспективами злиття сімей, і не могла не справдити її сподівань. Курсант був приречений. Пізно, потяг вже пішов.
Але й він був не кимось там, декілька років у армії загартували тіло й дух, і принцип боротьби за бажане по краплі був введений та розчинений у його крові. Цілеспрямований, сильний та витривалий, такий він вирушив навздогін. Він був локомотивом, який гнався за паровозом.
Черговий бридкий підйом у саму рань, після ранкової пробіжки він написав їй побажання гарного дня і пішов на заняття.
Гарний весняний ранок, вона прокинулась, прочитала і з посмішкою почала цей день. Лежачи у ліжку вона переписувалась пів дня.
Він же, ховав телефон в рукавах, під ногою, в зошитах, пеналах, виходив до туалету на двадцять хвилин, біг марш-кидок з мобільником в руках, ховався під БТРом, забувши про суп, всю обідню перерву витратив на Інтернет, але залишався на зв’язку.
Вона розповіла про нове її захоплення – читання. Колись, курсант хотів її на це підсадити, бо сам був фанатом, але марно. А тут кохана сама до цього дійшла. Вона випадково примовилась про бажання почитати Ремарка. Три товариша, яких він прочитав ще рік тому. У цього витвору мистецтва, є секрет, щоб глибше зрозуміти трьох товаришів, починати потрібно з двох інших книг цього автора, яких у неї не було. Вона хотіла Ремарка, і мала намір почати не по порядку. Він хотів, щоб вона отримала найглибші враження від прочитаного, та ще більше полюбила літературу.
Рішення було прийнято швидко. Всі три шедевра будуть отримані та доставлені їй, не зважаючи на відстань, погоду та карантинні обмеження. Для цього він знаходить номер головної бібліотекарки головної бібліотеки району, та дистанційно, по телефону реєструється у колисці почуттів до прекрасного, замовляє на себе книжки, домовляється про відстрочку у повернені, та умовляє на доставку, бібліотекаря. Вона погоджується допомогти, бо тягу до книг варто підтримувати, вона крихка немов скло. А допомагати закоханим, взагалі обов’язок людства. Тому, вже через пів години, такий бажаний Ремарк був отриманий.
Але не нею. Курсант не знав, яким чином знайти свою милу, і віддати їй у руки творіння митця, тому отримала його її мама. Мама працювала продавцем жіночих шампунів у власному магазині, і її усі знали, тому й знайти було простіше. План добре продуманий і відпрацьований. Збірник творів тепер у руках мами. Яка шаленіє від гарного маминого синочка, та з блискавками у очах згадує ім’я курсанта, про те дзвонить рідній кровинці.
- доцяяя, тут тобі книжку принесли… як це понімать?
- він…
- доооооооцяяяяя, який іще він?!
Доця отримує серйозну взбучу та клянеться, що не має жодних намірів зраджувати синочку та усім їх планам. Вона хоче читати.
І от, нарешті, шедевр досягає рук власниці. Вона безмежно вдячна курсанту, висловлює найщиріші слова вдячності та випромінює любов. Але він досі приречений.
Юний військовий не повернув її, не винайшов машини часу і не виправив власних помилок. Поки що. Він просто дістав для неї свіжий екземпляр Ремарка.
Курсант сидить на тумбі, вона лежить в ліжку, у нього в руках швабра, у неї – книжка. А очі горять дистанційно розпаленим вогнем.
Можливо, колись не буде їх почуттів, колись не буде їх. Але Ремарк… Ремарк буде завжди.
