Чужа серед своїх: чому пам’ятнику Лесі Українці ніяк не знайдуть місце в Одесі?
Найвідоміша українська поетеса бувала в Одесі понад 20 разів. Вона тут лікувалась, гостювала у сім’ї своїх друзів Комарових, написала цикл віршів “Подорож до моря” та оповідання “Над морем”, почувши яке у виконанні авторки, у Лесю і закохався її майбутній чоловік Климентій Квітка. Пам’ятник неординарній поетесі збиралися ставити в Одесі багато разів, але останнє обговорення у 2021-му році так і закінчилось нічим.
Лесі Українці топонімічна комісія Одеської міської ради так і не знайшла гідного місця. З проектом пам’ятника у 2021-му теж не визначилися, а після повномасштабного вторгнення до нього так ніхто і не повертався.
То чому ж Леся Українка, яка багато жила, лікувалась і відпочивала в Одесі, писала про неї у своїх творах та працювала для місцевих газет виявилася менш “своєю” для Одеси, ніж російська імператриця Катерина ІІ, яка тут ніколи не була?
Чому в Канадіі і Грузії поетесу шанують більше, ніж на Одещині?
Ким насправді була Леся Українка, якій Іван Франко приклеїв прізвисько “єдиний мужчина в українській літературі”, а Ольга Кобиляцька писала інтимні листи? І яка ж орієнтація була у Лесі Українки?
У всіх цих питаннях розбиралися журналісти інтернет-видання Южне.City.
“Збираюсь вже потроху в Одесу”: чому Леся Українка приїздила так часто?
Поетеса з самого дитинства страждала на туберкульоз кісток, який тоді не лікувався, тож все життя їздила різними санаторіями і курортами. Таке лікування проблеми не вирішувало, але давало можливість на деякий час сповільнити розвиток хвороби. Теплий вологий клімат підходив Лесі, тож вона лікувалась і відпочивала в Одесі, а також часто була проїздом, повертаючись з Євпаторії та Шабо, а також поїздок до Європи і Єгипту.
Вперше до Одеси в супроводі батька Леся приїхала в липні 1888 року, у 12-річному віці. По приїзду їх зустріла родина юриста Михайла Комарова (з ними родина Косачів здружилась ще під час служби Комарова в Києві). Леся Петрівна з батьком зупинились за адресою вул. Поштова № 27 (нині вулиця Жуковського). Пізніше одеські кразнавці сперечатимуться щодо того, де ставити пам’ятник поетесі і вулицю Жуковського називатимуть одним з можливих варіантів. Проте там пам’ятник не поставлять обмежившись меморіальною дошкою на будинку, де жив Михайло Комаров.
Євгенія Іванцова
завідувачка відділу “Стара Одеса” Одеського історико-краєзнавчого музею
В Одесі Леся разом з батьком прогулялись містом, компанію їм склали сестри Комарови – Маргарита та Любов. Серед іншого побачили й новозбудований театр. Наступного дня Леся Українка разом з батьком подались кінним трамваєм на Ланжерон, а звідти на Хаджибейський курорт, до грязелікарні. В кінці літа Олена Пчілка (мати письменниці) приїхала забрати доньку з лікування. На прощання Михайло Комаров влаштував подорож до Акерману на пароплаві «Тургенєв». В цей час між Лесею та Маргаритою Комаровою зародилась дружба, що тривала довгі роки
ід час свого першого перебування в Одесі Л. Українка пише вірш «Подорож до моря».
Місто Лесі сподобалось і в подальшому вона приїжджала в Одесу ще не менше 20-ти разів.
“Ми їздили на пароході по морю, це мені найлучче всього сподобалось, бо тоді був день гарний, море тихе і красиве, до того ж і морська болізнь мене на той раз не брала. Я б хотіла і дальше куди-небудь поїхать, та, може, на той рік і поїду”, - так згадує поетеса своє перше знайомство з Одесою.
Великеє місто. Будинки високі,
Людей тих — без ліку!
Веселую чутно музику.
Розходяться людськії лави широкі,
Скрізь видно ту юрбу велику.
Також Леся Українка відзначала Одесу не лише як курорт, а й як культурну столицю напротивагу Євпаторії. Говорила про те, що “в Одесі хоч сходжу до бібліотеки, а то в Євпаторії зовсім відстала від усіх європейських новинок”.
Оповідання “Над морем” та скандальний шлюб
Саме Одеса надихнула Лесю Українку на оповідання “Над морем”, вперше почувши яке, у виконанні поетеси, в неї закохався її майбутній чоловік Климентій Квітка. Климентій був на 9 років молодшим за уже відому тоді поетесу, а окрім того ще й бідним студентом, тому батьки письменниці були категорично проти цього шлюбу. Адже були впевнені, що Климентій одружується не на Лесі Українці, а на грошах родини.
Леся Українка з чоловіком Климентієм Квіткою
Леся на ставлення родини не зважала і почала жити з Квіткою в цивільному шлюбі, що на той момент було нечувано. Так пара прожила два роки, а потім пара офіційно одружилась.
Як зазначає історик Акім Галімов, в радянських підручниках постійно підкреслювалось, що Леся походила із родини збіднілих дворян, грошей сім’ї не вистачало, і при цьому поетеса була другом пролетаріату і ледве, що не комуністкою. Для того, щоб підкреслити цей зв’язок, разом з некрологом через кілька днів після смерті письменниці, в більшовицькій газеті “Рабочая правда” надрукували навіть російський переклад її віршу “Досвітні вогні”.
-
Акім Галімов
Одеський історик
Але насправді батько поетеси Петро Косач походить з давнього, аристократичного козацького роду, який сягає корінням аж 15-го століття, мати - Олена Драгоманова (більш відома під творчим псевдонімом Олена Пчілка) - теж із козацької шляхти, феміністка і письменниця. Ще дуже близькою людиною в житті Лесі Українки був брат її матері, Михайло Драгоманов - історик, громадський діяч, професор Київського університету. За однією з версій свій літературний псевдонім Леся запозичила саме у нього, бо свої ранні твори Михайло Драгоманов підписував псевдонімом Михайло Українець
Разом із “незручним” козацьким походженням і проукраїнською позицією, Леся мала ще й зневагу до російського царського режиму та ще й прямо заявляла, що українці і росіяни - точно не “один народ”.
- Про це - її поема “Бояриня”, яка була заборонена між 1914 і 1988-м роками, так, наче її взагалі не існувало. В жодному з радянських літературних багатотомників і антологій про цю поему нема ні слова, - говорить історик Олег Криштопа.
“Єдиний мужчина” і незвична для того часу орієнтація
За те, що Леся Українка свідомо вибрала шлях писати і говорити українською, коли уже діяли Валуєвський циркуляр, а пізніше - і Емський указ на заборону використання української мови, а також її висловлювання щодо останнього російського царя (коли царська сім’я поїхала в Париж Леся написала “Голос однієї російською ув’язненої”, де дивувалась, як в революційній європі можуть приймати російських монархів) Іван Франко називав її “єдиним мужчиною в українській літературі”.
А ніжне, майже інтимне листування поетеси з іншою письменницею Ольгою Кобиляцькою, змушує літературознавців і досі гадати, яка ж орієнтація була у письменниці?
Інтернет-видання Новоград.City (з рідного міста Лесі Українки Новограда-Волинського) стверджує, що орієнтація була точно проєвропейська.
“Леся Українка була жінкою передових європейських поглядів і всіляко просувала європейські тенденції в українську культуру. А українську літературу приєднала до європейського діалогу, - пише видання.
Письменниця добре володіла англійською, німецькою, французькою, італійською. Читала європейську літературу в оригіналі, брала з неї сюжети для своїх драматичних творів і багато перекладала.
Написала декілька літературознавчих статей, в яких показала прекрасне знання європейських літератур: "Нові перспективи й старі тіні ("Нова жінка" в західноєвропейській белетристиці")", "Утопія в белетристиці", "Два напрямки в новітній італійській літературі", "Замітки про новітню польську літературу".
"Я надіюся, що може, як більше знатимуть українці чужу літературу, – писала вона, – то може згине з нашої літератури отой невдалий дилетантизм, що так тепер панує в ній"
Так коли ж буде пам’ятник?
Не дивно, що проукраїнська, європейськи орієнтована та ще й налаштована проти царської влади і радянського ладу Леся Українка ніяк не приживеться в Одесі, де досі стоять пам’ятники російським поетам, площі називаються в честь російських письменників, а цілий мікрорайон “за звичкою” називають іменем бандита часів революції, якому потім, за часів радянської влади поставили мавзолей.
Востаннє історико-топонімічна комісія Одеської міської ради з питання встановлення пам’ятника Лесі Українці в Одесі збиралася у травні 2021 року. Тоді члени комісії так і не змогли визначитися ні з місцем для встановлення пам'ятника, ні з проектом.
Автори ідеї встановлення пам'ятника пропонували встановити скульптуру або на Приморському бульварі, або на Олександрівському проспекті, проте обидві локації викликали заперечення в Департаменті архітектури та містобудування.
“Як пояснили представники департаменту, Приморський бульвар - це ядро історичного ареалу, що номінований до списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, а концепція не передбачає встановлення у таких місцях нових елементів сучасного мистецтва, - пише сайт intent.press
Що ж стосується Олександрівського проспекту, то ця територія, на думку посадовців мерії, може стати переповненою пам'ятниками. Бо там поряд вже є пам'ятник Адаму Міцкевичу та пам'ятна табличка присвячена закатованим у 41 році.
Департамент також пропонував встановити пам'ятник на перехресті Марсельської та Семена Палія в колишньому Суворовському районі. Є також в місті вулиця Лесі Українки, але вона непримітна на думку посадовців, і пам'ятник не буде там мати належного вигляду.
Тож найкращим місцем в департаменті бачать встановлення в парку Шевченко, який раніше розглядався як можливий центр Української національної культури в Одесі.
Проте автори ідеї наполягають на Олександрівському проспекті, вказуючи, що скульптура не буде заважати іншим пам'ятникам на цій вулиці, та не перенасичуватиме проспект.
Щодо встановлення пам'ятника в парку Шевченко, то на думку авторів ідеї, встановлення пам'ятнику постать Лесі Українки значно більша суто української культури.
Із аргументами щодо Приморського бульвару автори ідеї погодилися, а Олександрівський проспект вважають ідеальним місцем. По-перше, Леся Українка співпадає в столітті із Іваном Франком та Адамом Міцкевичем, тож вона з'єднує вісь.
Скульптуру планували зробити невеликою - 2,2 метри сама скульптура та 80 сантиметрів гранітна підставка.
Врешті-решт вирішили, що питання щодо встановлення пам'ятника, його вигляду та місця має вирішувати сесія міської ради.
Та минуло вже 2 роки, а рішення так і не ухвалено.
- Це дуже дивно, що за 30 років незалежності Лесі Українці так і не спромоглися поставити пам’ятник в Одесі. Лише встановити меморіальну дошку, - коментує завідувачка відділу “Стара Одеса” Одеського історико-краєзнавчого музею Євгенія Іванцова. От, наприклад, в Білгороді-Дністровському поставили пам’ятник, і нічого їм не завадило, хоча Леся Українка була в Акерманській фортеці у цьому місті всього один раз.
За словами доктора історичних наук Олександра Музичка, одеська топонімічна комісія зараз віддає ці питання “на відкуп” різним соціологічним опитуванням, намагаючись усіляко блокувати питання встановлення пам’ятників діячам українського національного руху.
Олександр Музичко
доктор історичних наук
У той час, коли пам’ятники Пушкіну (Одеса має їх 2), Воронцову, Катерині ІІ чи Суворову встановлювалися легко і швидко і рішення ухвалювалось за 1 день, з Лесею Українкою тягнуть уже багато років. Більше того, на місця знесених Катерини ІІ і Суворова не поспішають ставити проукраїнських діячів і для мене це виглядає лише як вичікування. Наче ці пам’ятники просто приховали і чекають слушного часу, щоб знову поставити їх на те ж саме місце.
Редакція Южне.City і далі стежитиме за розгортанням подій довкола питання встановлення пам’ятника Лесі Українці в Одесі.
Запрошуємо наших читачів до дискусії на цю тему в коментарях.
Від редакції: пам’ятники Лесі Українці є в Канадіі, Грузії, США, а в бразильському місті Сан-Пауло є вулиця, названа в честь поетеси.
Матеріал створений за участю CFI, Agence française de développem
