З початком повномасштабного російського вторгнення багато українців почали замислюватися про свій психологічний стан. Посттравматичний стресовий розлад - стан, що виникає після пережитих психотравмуючих подій і характеризується такими симптомами як нічні жахіття, напади паніки, депресія, підвищена тривожність, спалахи гніву тощо. Довкола цієї теми виникло чимало міфів, які спотворюють розуміння психічних розладів та ставлення до них. Наскільки глибоко ми усвідомлюємо, що таке ПТСР? Як розпізнати його симптоми у себе чи близьких? А головне – куди звертатися по допомогу?
Відповіді на ці важливі запитання в розмові з журналісткою інтернет-видання Южне.City надала Ірина Репа – психотерапевтка й психологиня з Южного, яка вже багато років допомагає людям долати психологічні труднощі.
Симптоми та наслідки ПТСР: що потрібно знати?
Посттравматичний стресовий розладФото: https://www.medme.pl/artykuly/posttravmatychnyi-stresovyi-rozlad-ptsr,98063.html
- Скільки часу ви працюєте психотерапевткою і як війна вплинула на вашу діяльність?
- Я почала працювати наприкінці 2011 року, тож маю досвід понад десять років. Здобула освіту практичного психолога та викладачки психологічних дисциплін. Утім, психотерапією на постійній основі займаюся з 2017-го, а власний кабінет відкрила 2018 року. Одразу знала, що працюватиму саме психологинею. Згодом зрозуміла, що треба вдосконалювати практичні навички, тому 2014-го пішла навчання на гештальт-терапевтку. Загалом я про себе кажу: "Вічна студентка". Донині активно навчаюся, беру участь у різноманітних тренінгах та практиках.
Щодо впливу війни, то спочатку я була серед тих, хто не вірив у її можливість. Однак із початком бойових дій призупинила всю робочу діяльність. Опинилася в ролі матері, яка хвилювалася за майбутнє сім'ї. Довелося перенести всі онлайн та офлайн зустрічі. Мені знадобився час, аби оговтатися. Лише наприкінці квітня 2022-го я відчула сили продовжувати працювати й поступово відновила свою діяльність..
- Чи маєте досвід роботи з людьми, які пережили окупацію? Які історії найбільше запам'яталися?
- Мої батьки та сестра з дитиною пережили окупацію на Херсонщині й минулого року виїхали звідти. Це був надзвичайно складний процес. Тож я на власному прикладі знаю, що таке окупація. З іншими людьми, які її зазнали, я почала працювати ще з початку бойових дій на Донбасі у 2014 році. Проте тоді такі випадки траплялися рідко, адже мало хто контактував з цими людьми. Їх називали переселенцями, біженцями, поняття ВПО та пільг для них не існувало. Люди шукали підтримки. Наразі до мене теж звертаються внутрішньо переміщені особи.
- Які перші симптоми ПТСР? Як діяти, коли вони виникають у близької людини, але вона відмовляється звертатися по допомогу?
- Симптоми посттравматичного стресового розладу не з'являються одразу після травмуючої події, як-от бомбардування, обстрілу, загибелі чи важкого поранення когось поруч. Спочатку людина переживає гострий стрес – вона може заціпеніти чи навпаки, надміру збуджуватися, кричати й бігати. Це може тривати кілька годин. Проте психіка працює на користь людини, і гострий стрес згасає, якщо вона потрапляє в безпечне середовище. Про ПТСР можна говорити приблизно через місяць після події. Це відтермінована реакція. За статистикою, лише у трьох із десяти людей, які пережили травмуючу ситуацію, виникнуть симптоми ПТСР. Жінки та діти більш вразливі. У чоловіків ПТСР трапляється у 20% випадків. Але це дані з США, Великобританії та Балкан. На жаль, в Україні такої статистики поки немає.
Симптомами ПТСР є порушення сну (безсоння, жахіття), емоційні розлади, погіршення апетиту, зниження когнітивних функцій (пам'яті, сприйняття інформації). Людина може стати дуже плаксивою чи агресивною. Часто вона уникає спілкування, тікає в самотність, не бажає обговорювати пережите. Можливе зловживання алкоголем, палінням як спосіб відволіктися. Люди з симптомами ПТСР зазвичай не усвідомлюють проблеми, вважають, що з ними все гаразд. Проте якщо ігнорувати ці ознаки, стан лише погіришиться й негативно вплине на близьке оточення цієї людини. Рідні можуть порадити звернутися до фахівця – лікаря, психотерапевта чи психолога. Для військових авторитетом часто є побратими чи командування. Але не забувайте: перш ніж допомагати іншим, подбайте про своє психічне здоров'я. Це як в літаку - спочатку надягаєш кисневу маску на себе, лише потім дивишся чи є він в інших.
Вплив війни на психіку: особливості ПТСР у військових та цивільних
ПТСР у військовихФото: https://www.bsmu.edu.ua/blog/chy-vijna-pryzvodyt-do-posttravmatychnogo-stresovogo-rozladu/
- Чи є щось унікальне в ПТСР, який виникає внаслідок війни, порівняно з мирним часом?
- Безперечно, є. На війні люди можуть зазнати контузії внаслідок вибухової хвилі. Це спричиняє струс мозку, слухові, зорові, рухові обмеження. Таку травму неможливо отримати в жодній іншій сфері життя, навіть при аваріях чи спортивних травмах. Тому у військових частіше трапляються як ПТСР, так і контузії.
При будь-якій травматичній події є загроза життю. Але в цивільному житті це відбувається несподівано, ніхто до цього не готовий, стрес триває певний час. Згодом людина усвідомлює, що небезпека минула і вона у безпеці. А військові, особливо в гарячих точках, перебувають під постійним стресом і нервовим напруженням. Вони мусять виконувати бойові завдання, до яких раніше не готувалися. Більшість з них - звичайні цивільні, без спеціальної підготовки. Людський організм не може довго витримувати постійну загрозу життю та нервове перенапруження. Фізичних та емоційних ресурсів стає дедалі менше, тому для військових це значно важче. За статистикою США і Великобританії, у 18% зі 100 військових розвивається ПТСР. Це менше, ніж у цивільних, адже у військових є профілактика. Однак ПТСР може виникнути через недостатню профілактику, складнощі з адаптацією, брак уваги до переживань людини чи прогалини в реабілітації.
- Як, на вашу думку, війна впливає на стосунки між людьми, сім'ями, громадами?
- Спочатку ми спостерігали єднання. Люди разом плели маскувальні сітки, збирали допомогу, робили донати. Громади й родини об'єдналися. Проте з часом ситуація змінилася – стало надзвичайно важко організовувати збори. Потрібно докладати неймовірних зусиль, аби залучити людей. Вони втомилися і виснажилися.
Особливо потерпають сім'ї, де один або обидва з подружжя на війні. Візьмімо типову ситуацію: чоловік на фронті, дружина вдома з дітьми. На неї лягає подвійне навантаження, адже доводиться виконувати ролі обох батьків. Крім того, вона постійно переживає за чоловіка. А він, у свою чергу, зазнає постійного стресу на передовій. Наразі статистика розлучень набагато вища, ніж до повномасштабної війни. Розлука через виїзд дружини з дітьми за кордон також не йде на користь родині.
- Які найефективніші методи терапії під час війни ви можете порадити?
- Я прихильниця розмовної та гештальт-терапії. Проте вважаю, що все, що робить людину щасливою і до чого лежить її душа, може бути чудовою терапією. Головне, щоб це заняття було законним, не передбачало жертвопринесень чи забобонів. Такі методи не ефективні. Обов'язково треба звертатися до фахівця з дипломом та досвідом, про якого є інформація з джерел яким ви довіряєте. Я за легальність, а не за сумнівні курси на кшталт: "Психолог за місяць", які зараз часто пропонують.
- Чи достатньо суспільство розуміє, що таке ПТСР і як його лікувати?
- Ні, вважаю, що недостатньо. Зараз існує багато міфів про те, що ми всі будемо травмовані через війну. Але ми живемо в різних умовах безпеки. На мою думку, в Южному зараз достатньо безпечно. Так, у нас будуть певні травматичні реакції та звички. Але це не означає, що ми всі матимемо ПТСР. Дещо загостриться, але не всім знадобиться лікування. Якщо зараз не проводити досліджень, не розвивати реабілітаційні інституції, то проблема наростатиме як "снігова куля". Особливо це стосується військових, які повернуться з фронту і потребуватимуть реабілітації. Також поширене хибне уявлення, що ПТСР обов'язково лікують медикаментами. Це не так. Медикаментозне лікування на другому плані, спочатку йде психосоціальна реабілітація. Ліки призначають лише у випадку, коли стан людини погіршується і вона не може самостійно впоратися.
Як можна покращити цю ситуацію? Треба починати з психоедукації, адже існує багато міфів про те, що ми всі будемо травмовані, що діти виростуть травматиками або що всі військові повернуться психічно хворими. Також, на мою думку, у нас величезні прогалини в інтеграції та реабілітації військових, що зазнали травм. Загалом суспільство мало готове адаптуватися до таких реалій. Людям потрібні знання про те, як спілкуватися з військовими, пораненими і як до них звертатися. Усім нам доведеться навчитися взаємодіяти одне з одним, адже ми пережили різні події та перебували в особливих умовах. Нам треба шукати точки дотику з військовими, щоб це не виглядало так, ніби вони воювали в іншій країні, а тепер мають адаптуватися тут.
- Чи змінився ваш підхід до терапії після того, як ви почали працювати з людьми, травмованими війною?
- Так. Я зрозуміла, що не всі методи які я знала однаково ефективні. Я не лише психотерапевтка, а й психологиня за освітою, тому маю розуміння кризового консультування, що є короткотривалим. Також я усвідомила, що мій ресурс не безмежний, я не можу взяти на терапію, приміром, 10 або 20 військових, адже просто не витримаю такого навантаження. Окрім цього, я зрозуміла, що мені потрібно постійно навчатися, тому на початку цього року пройшла навчання з виявлення ризику травмування. Тобто я усвідомила, що існують методи, про які я ще не знала, і сфери, в яких мені варто розвиватися.
Війна показала, що ми не всемогутні і не можемо працювати з усіма людьми одним методом, адже класична психотерапія передбачає багато сесій поспіль, що не однаково добре спрацьовує на всіх. Для деяких достатньо простої консультації. Часто у людей є конкретні запити та проблеми, які вирішуються протягом 5-10 сесій, і після цього ми з ними припиняємо консультації.
Шляхи подолання: ефективні методи терапії під час війни
Психологічна травмаФото: https://trevog-bolshe.net/blog/psyhologichna-travma-ta-ptsr-u-doroslyh
- Чи є у вас власні методи, щоб допомогти людям, які страждають на ПТСР?
- Така реабілітація має проходити у більш спеціалізованих місцях – при штабах, лікарнях або госпіталях, якщо йдеться про військових, де все адаптоване під реалії війни. Що стосується цивільних людей або військових, які в певний час перебувають у цивільному середовищі, то це може бути проходження консультації або терапії з проживання травми. Тобто йдеться про можливість прожити події та емоції, пов'язані з травмою. Але це не виглядає так, що я сідаю поруч із людиною і кажу: "Розповідай, що тебе травмувало", адже такі дії можуть спричинити ризик ретравматизації, що вкрай небезпечно. Йдеться про обережне проживання і повернення до звичайного життя після травми. Загалом, кожен запит та людина – унікальні. Тому до кожного потрібен індивідуальний підхід.
- Що б ви хотіли сказати людям, які пережили стрес війни, але вагаються звертатися по допомогу?
- Я б хотіла сказати, що це не триватиме вічно, полегшення обов'язково настане. І лише від самої людини залежить, наскільки швидко це станеться. Не варто соромитися і боятися просити про допомогу. Варто наважитися, адже інколи близька людина потрібна для того, щоб пережити страшні події. Це не обов'язково має бути незнайомий лікар. Ви можете підготуватися, розпитати до кого краще звернутися. Наприклад, якщо йдеться про похід до лікаря, можна взяти з собою людину, якій ви довіряєте, щоб вона була поруч. Адже після травмування відбувається напруження довіри до світу і людей.
Ресурси психологічної допомоги
Якщо у вас або ваших рідних є підозра на ПТСР, не зволікайте і звертайтеся за професійною підтримкою на гарячі лінії:
Телефон довіри: 0 800 333 161.
Лінія Національної психологічної асоціації: 0 800 10 01 02.
