Післяродова депресія чи великий поштовх до створення нової себе? Зовсім випадково, маючи бажання скинути кілька зайвих кілограмів після народження дитини, Наталка Григорчук з Южного вперше познайомилася зі справою, яка згодом стала не лише захопленням. Жінка наскільки надихнулася заняттями пілоном, що попри війну та будь-які перешкоди все ж відкрила свою студію.
Детально про те, як її не зупинили ні осуд від близьких, ні переломані на тренуваннях ребра, ні умови, які диктувала війна на шляху до успіху вона розповіла спеціально для журналістів Южне.City.
- Розкажіть про себе та свою діяльність з самого початку. Як вирішили займатися пілоном?
- Пілоном вирішила займатися після народження другої дитини. Після народження донечки я взагалі про нього почула вперше. Їй було всього приблизно вісім місяців. Мені тоді хотілося привести себе до ладу після пологів, скинути кілька зайвих кілограмів. Взагалі все своє життя я думала, що у мене сильні руки, але потім я зрозуміла, що це взагалі не так. Настрій у мене періодично падав, бо у мене на початку не завжди все виходило. До того ж, мій колишній чоловік був взагалі не в захваті від мого нового захоплення і чекав, коли я здамся. Але насправді мене така його позиція мотивувала ще більше працювати, бо я ж не можу здатися. Бо я не здаюся ніколи.
Фото з архіву героїні. Діти Наталки - Артем та Поліна
- Ви спочатку займалися десь у тренера, аби «відточити» навички?
- Спочатку так, бо я була незнайома з цим спортом. Я займалася з тренером, яка теж тільки розпочинала свою кар’єру у цій сфері. Вона лише почала відкривати свою студію і я була одна з перших її учениць.
- Скільки років вже практикуєте?
- Займаюся вже років сім, можливо трішки більше. Звичайно була перерва під час першого карантину через коронавірус, буквально декілька місяців. Але потім я знову увійшла у своє тренувальне русло.
- Можливо брали участь у якихось змаганнях чи конкурсах?
- Брала участь у змаганнях екзотік. Там я зайняла перше місце. Це був дуже цікавий і захопливий досвід. Потім готувалася до ще одних змагань, і під час чергового тренування, зламала собі ребро. На жаль, усі пішло «коту під хвіст», але це мій досвід.
- Якщо говорити вже про Вашу студію. Чому вирішили відкрити?
- Взагалі ця думка з’явилася ще за рік до початку повномасштабного вторгнення. Я навіть тоді придивлялася декілька приміщень, дивилася варіанти, але не склалося. Постійно щось було не так, щось не подобалося. Можливо, просто тоді ще було не на часі це все, ще не прийшов мій момент для цього. Можливо, це і добре, бо потім почалася війна, нічого не зрозуміло. Хто знає, можливо, усе б пішло шкереберть. Скажу чесно, я так думала: добре, що тоді все-таки не вдалося і я не «заварила» кашу з відкриттям студії. Але при цьому всьому мене не залишала ідея відкрити щось своє. Чому взагалі з’явилася така ідея? Бо в якийсь момент я зрозуміла, що мені не вистачає мотивації займатися у тренера. Не вистачало тренувань, навантаження, хотілося чогось більшого дізнаватися. Але в силу того, що я займалася в групі, я розуміла, що мої можливості можуть відрізнятися від можливостей інших. А тренер на занятті один і він не може розірватися на всіх. У будь-якому випадку він підлаштовується під більшість. Одним словом, мені стало нудно. Тому маючи певний багаж знань, навичок і умінь я вирішила спробувати.
- З якими складнощами спіткнулися під час відкриття?
- Відкриття студії в умовах війни було непростим. Однією з основних проблем було знайти відповідне приміщення, яке не потребувало б великих ремонтних робіт на початку. Також були складності з пошуком і закупівлею необхідного обладнання та інвентарю. Не можу сказати, що все на початку було добре і з відвідуванням, бо як такої і реклами не було. Приходили подружки, подружки подружок. Далі інформація розлетілася за принципом «сарафанного радіо». Але я дуже швидко увійшла в режи, зрозуміла що до чого і кайфувала навіть від труднощів, оскільки я розуміла, що працюю над своєю справою. І я таки змогла.
- Розкажіть про те, що Вас надихає, аби не зупинятися навіть через війну?
- Моє надихає сила та впертість моїх учениць, які приходять до нас незважаючи на обставини. Їхнє бажання рухатися вперед і покращувати своє тіло надає мені енергії і мотивації.
- Скільки зараз осіб відвідує Вашу студію?
- Складно сказати точно, оскільки ми працюємо вдвох з напарницею. Деякі дівчатка приходять на пробні заняття і розуміють, що їм не до душі це. Хтось лишається. Зараз в нашій студії декілька повних груп, де дівчата регулярно відвідують заняття.
- Працюєте в одному напрямку чи є кілька?
- Ми пропонуємо різноманітні заняття: пілон-спорт, танці на пілоні, розтяжка та фітнес-програми.
- Які зміни бачите у дівчатах, які ходять на заняття?
- Я спостерігаю покращення у їхній фізичній формі, гнучкості та координації. Але найважливіше, що я бачу зміну у їхньому впевненості та самопочутті.
- Що транслюєте своєю діяльністю?
- Моя мета - показати, що незважаючи на обставини, можна знайти спосіб підтримувати своє здоров'я, розвивати себе та відкривати нові можливості.
- Повернемося до саме студії. Які етапи були для того, щоб досягнути такого результату?
- Перші етапи були пов'язані з пошуком приміщення, адаптацією простору під потреби студії. Ремонт та облаштування приміщення відбувалися поступово, відповідно до можливостей. Зараз у нас все оновлено. Навіть декоруємо фотозони тематичні. Словом, намагаємося всіляко власноруч зробити атмосферне приміщення, куди буде хотілтися прийти знову і знову.
- Чи вважаєте це вже ідеалом? Чи ще плануєте над чимось працювати у плані облаштування і загалом?
- Хоча ми дуже пишаємося своєю студією і на цьому етапі, завжди є простір для покращень. Ми плануємо розширювати діапазон вмінь та занять, вдосконалювати умови для наших учнів.
- Кілька порад для тих, хто хоче прийти, але соромиться
- Не бійтеся відкритися новому досвіду! В нашій студії вас чекає дружній колектив та підтримка тренерів. Пам'ятайте, що кожен починає з чогось, і важливо просто почати.
- Наскільки важливо займатися спортом під час війни, на вашу думку?
- Незважаючи на війну, фізична активність є важливим елементом збереження здоров'я та психологічного благополуччя. Вона допомагає знизити стрес, підвищити настрій та покращити загальний стан організму. Тому, на мою думку, займатися спортом під час війни є не тільки можливістю для фізичного розвитку, але й способом підтримувати свою ментальну стійкість.
Матеріал створений за участю CFI, Agence française de développement médias, як частина Hub Bucharest Project за підтримки Міністерства закордонних справ Франції.
