Переїзд до Швейцарії змінив не тільки життя, а й творче бачення південненської фотографині Альони Свєт. Серед Альп і прозорих озер вона знайшла нове натхнення, але серцем залишається з Україною. Розмова про те, як мистецтво допомагає зберегти ідентичність, знайти спільну мову з новою спільнотою та передати глядачеві те, що неможливо висловити словами.
Ексклюзивно читайте у матеріалі інтернет-видання Южне.City
Про переїзд та нове життя
— Як ви опинилися у Швейцарії та як змінилося ваше творче бачення після переїзду?
— Швейцарія — дуже красива країна. Чесно скажу, я давно мріяла побачити її: корівок на луках на тлі Альп, почути тишу природи, пожити поруч з горами, лісом і водою. Бо ці три стихії — гора, ліс і вода — є для мене дуже особливими, вони як частини моєї душі.
Так усе і сталося: ми живемо біля озера, серед лісу й поблизу гір. Ми приїхали сюди до старшої доньки мого чоловіка, якій зараз 24 роки. Вона вже давно живе у Швейцарії. Коли почалася війна, вона щодня телефонувала нам і просила приїхати до неї. Вона і наша подруга, яка вже була тут, дуже хвилювалися за нас і за наших дітей. На той момент нашій молодшій донечці був лише рік, зараз їй чотири, а синові тоді було майже десять.
Творче бачення завжди змінюється — де б ти не був. Воно йде поруч з людиною, воно чутливе до її стану. Бачення — це частина людини, наче орган або відчуття. Навіть якщо людина не займається творчістю або ще не відкрила себе — бачення все одно є. Воно росте, змінюється й розвивається разом з самою людиною.
Альона Свєт
— Що вас надихає у Швейцарії?
— У Швейцарії мене надихає дуже багато речей: доброта місцевих людей, щирі посмішки, чисте повітря, прогулянки лісом, тиша прозорих озер, гори, грози та бурі — ці стихії вітру тут справді чарівні.
Я обожнюю осінні тумани — вони нагадують мені про дім, про Україну. Колись я часто бігала в туман фотографувати — особливо макрозйомку. У мене є ціла серія фото «Природа в росі біля дому».
Одне з найсильніших моїх джерел натхнення — це прогулянки лісом. Дуже часто, коли я йду серед дерев, я раптом чую шум нашого Чорного моря. Настільки чітко, що ніби стою прямо поруч з ним. Разом з цим звуком приходить аромат йоду…
Я не знаю, як це працює — можливо, це моя уява або просто туга за морем (яка справді є). Але я на 1000% відчуваю запах моря і чую, як хвилі б'ються одна об одну. І тоді приходить відчуття, що я вдома.
Про творчість та філософію мистецтва
Альона Свєт
— Чим для вас є фотографія — більше про мистецтво чи про документування?
— Для мене фотографія — це і мистецтво, і документ. Одне не виключає інше. Я сприймаю фотографію як простір, у якому можна одночасно зафіксувати реальність і передати внутрішній світ.
Через об'єктив я фіксую мить, яка більше ніколи не повториться — у цьому суть документальності. Але водночас усе: як я бачу, як обробляю кадр, як обираю світло, ритм і деталі — це вже художнє висловлювання, частина моєї особистої поетики. Навіть найзвичайніші сцени стають виразними, якщо в них вкладені увага і почуття.
Фотографія для мене — це спосіб говорити без слів. Це і дзеркало зовнішнього світу, і відображення внутрішнього. Вона може бути тихою, як подих, або сильною, як крик. Усе залежить від того, з яким посланням ти натискаєш на кнопку.
— Які теми вас зараз найбільше хвилюють у творчості?
— Це дуже цікаве запитання. У мені зараз вирує багато різних емоцій — як світлих, так і непростих. І з кожною новою світлиною я все краще розумію, що саме тоді було в мене на душі.
Моя творчість — це відображення внутрішнього стану. Я не знімаю "теми", я знімаю відчуття, тишу або бурю всередині, іноді — надію, іноді — втому, іноді — натхнення. Через фотографію я наче розмовляю з собою — і з тими, хто дивиться.
— Як виглядає ваш творчий процес — від ідеї до готового кадру?
— Мій творчий процес завжди починається спонтанно — як і раніше. Ідеї приходять у різний час і в різних місцях — наче іскра магії, або як падаюча зірка, що раптово спалахує в небі, яскраво сяє й летить. Разом з нею народжуються образи, настрій, світло.
Спонтанність ідей залежить від мого внутрішнього стану — і саме в цьому полягає жива магія творчості.
Перед зйомкою в мене завжди є свої невеликі ритуали. Це мій простір тиші, налаштування, моє маленьке чаклунство й з'єднання з космосом.
Про українську ідентичність та міжкультурний діалог
Альона Свєт
— Яку роль займає Україна у вашій творчій ідентичності зараз?
— Усі мої виставки, які відбулися в Швейцарії, були про Україну. Кожна моя фотокартка — у природі, в очах дітей, у світлі — несе в собі відлуння моєї землі.
Я думками й серцем залишаюся з Україною. З місцем, де я народилася, де росла, де відчула тепло дому. Мені подобається країна, в якій я народилася. Її культура, кухня, розташування, багатство природи, море, гори, ліси — усе це живе в мені.
Хоч я і вірю, що вся наша планета — це наш спільний дім, я часто повертаюся думками в Україну. Я не забуваю її. І не забуваю своїх рідних і друзів.
Знаєте, людей поділили країнами, провели кордони, у кожного — своя мова, своя культура. Але якщо подивитися глибше — ми всі пов'язані. Ми всі люди. Ми всі — одне. Ми живемо на одній планеті, яка дає нам кисень, воду, ресурси. Це наш дім.
Нас розділили — і мені це болить. Не кожен зрозуміє, про що я. Але я відчуваю це всім серцем.
— Чим сьогодні український фотограф може здивувати європейську аудиторію?
— Мені не зовсім близька сама постановка цього питання — бо я не розділяю людей за країнами. Але якщо говорити про відчуття, то, мабуть, український фотограф сьогодні може здивувати щирістю, глибиною та світлом, яке збереглося попри біль.
Ми живемо у складні часи, і багато з нас бачили втрату, пережили еміграцію, розлуку з домом. Але саме тому ми ще тонше відчуваємо красу простого: дитячу усмішку, туман над полем, краплю роси.
Наше мистецтво — це не про ідеальну картинку, а про душу. Про пам'ять. Про любов до життя — справжню, вразливу і сильну.
Я думаю, український фотограф зараз несе не техніку, а сенс. Не тренд, а серце. І, можливо, саме це і є тим, що торкає — по-справжньому.
Про проєкти та майбутнє
Альона Свєт
— Над чим ви зараз працюєте? Які проєкти готуєте на майбутнє?
— Так, звичайно, я готуюся до проєкту. Як я вже згадувала, «DimDim» — це ініціатива, яка підтримує творчих людей, що опинилися в еміграції, знайомить місцеву спільноту з нашим мистецтвом та сприяє інтеграції через культуру й творчість.
У межах цього проєкту відбулася моя перша велика фотовиставка у Швейцарії. Усі кошти, отримані від продажу моїх фотокартин, були передані в Україну — на допомогу родинам, які втратили свої домівки.
Скоро вийде спільний проєкт нашої асоціації «DimDim», у якому я беру участь. Від мене буде окрема серія під назвою «Душа». Цей проєкт уже знайомий тим, хто знає мої роботи. Але тепер він отримає нове дихання, нові образи — ще глибші, ще більш особисті.
Проєкт «DimDim» поступово розвивається, і в нас попереду багато ідей та планів, які ми вже готуємо до реалізації найближчим часом.
— Яку головну думку або емоцію ви хочете передати глядачеві через свої роботи?
— Чесно кажучи, я не хочу нав'язувати глядачеві жодну конкретну думку чи емоцію. Бо в той момент, коли я кажу: «Я хотіла показати саме це», — я наче ставлю рамки. Я обмежую поле бачення, а отже — і відчуття. А мені це здається неправильним.
Я вірю, що кожна людина, яка дивиться на фотографію, на картину, на абстракцію чи скульптуру — має право побачити щось своє. Свій сенс, свою емоцію, свою історію.
Моє завдання — відкрити простір. Дати імпульс. Створити поле світла. А далі — це вже мова серця глядача. І саме в цьому, я вважаю, живе справжнє мистецтво — у свободі бачити, відчувати і бути собою.
