У приватній медичній клініці "Мій лікар" міста Южного, що на Одещині, працює жінка для якої медицина — не просто професія, а справжнє покликання. Олена Міщенко з 17-річним стажем лікарського досвіду, але щодня зустрічається з новими викликами. Незважаючи на це, її відданість справі та бажання постійно навчатися, допомагають долати будь-які перешкоди.
Редакція Южне.City зазирнула у робочий день сімейної лікарки, аби дізнатися, як вона знаходить індивідуальний підхід до кожного пацієнта та справляється з конфліктними ситуаціями.
Коли я зустрічаюся з Оленою, вже десята година ранку. Жінка активно приймає пацієнтів у своєму кабінеті. Працює за комп'ютером, адже в ньому зберігаються необхідні дані про відвідувачів, медичні картки та записи. На столі лежать паперові документи та інструменти для огляду: тонометр, пульсоксиметр, стетоскоп. Також на столі стоїть ваза зі свіжими квітами, а поруч знаходиться принтер.
– Розкажіть про ваш робочий графік. Коли ви зазвичай приходите на роботу? – запитую я.
– Моє робоче навантаження розподілене так: першу половину дня, з восьмої ранку до першої, а іноді до другої години дня – я приймаю пацієнтів. Потім працюю з документацією. Законодавство вимагає, щоб сімейний лікар був доступним в робочі години, проте часто мені телефонують і пишуть ввечері після роботи та на вихідних. В медика, як і в будь-якої людини, має бути особисте життя та час на відпочинок. Тому у мене робочий графік з понеділка по п'ятницю з восьмої ранку до четвертої вечора. Вихідні – субота та неділя. Деякі пацієнти не розуміють цього та пишуть чи телефонують у будь-який час. Я пояснюю їм, що у критичних випадках відповім негайно, а на інші запити – у робочий час, – відповідає Олена Олександрівна.
Сьогодні у лікарки багато немовлят. Тому незабаром до кабінету заходить жінка на ім'я Олена зі своєю десятимісячною донечкою Христиною. Вони прийшли на плановий огляд та щеплення. Лікарка починає вимірювати вагу немовлятка, але через те, що маленька Христина не на руках у своєї матусі, дівчинка починає плакати.
"Сьогодні вона не налаштована на огляд", – жартома каже мама. Олена Олександрівна вимірює зріст, перевіряє горло та вушка. Після цього вона запитує у матері, як вона годує дитину та скільки разів на день. Лікарка дає рекомендації, що ще можна додати в раціон Христини та записує в комп'ютер результати огляду.
Олена розповідає про вакцину для щеплення, її функції та дію. Після цього кличе до кабінету свою медичну сестру Ольгу. Медсестра приносить ампулу та шприц з голкою для щеплення. Ольга вводить вакцину в ніжку дівчинки, після чого Христина ще хвилину ремствує, але швидко заспокоюється на руках у матусі. Медсестра приносить пластир, а лікарка додатково розповідає про вакцину. Коли дівчинка заспокоїлась, Олена попрощалася зі своїми пацієнтами і побажала маленькій Христині рости здоровою.
– Ви звертаєте увагу на стільки деталей та уточнень щодо пацієнтів. Скільки років ви вже працюєте у сфері медицини? – цікавлюсь я.
– Мій шлях лікаря розпочався ще на початку 2000-х років. У 2000 році я закінчила навчання в коледжі, де здобула освіту акушерки. Пізніше я зрозуміла, що хочу отримати вищу освіту. У 2007-му році я закінчила навчання на лікаря-педіатра в Медичній академії. А через рік за програмою розподілу я почала працювати в Сичавській лікарні. Для багатьох це стало несподіванкою – молода лікарка, щойно після навчання, приїхала працювати в село. У Сичавській лікарні я працювала педіатром до 2019-го року. А в 2014-му я здобула додаткову спеціалізацію як сімейний лікар. За цей час я встигла пройти чимало навчальних курсів та набула великого досвіду.
– Чому ви вирішили працювати в "Мій лікар"? – запитую я.
– Я бачу багато можливостей у приватній медицині, наприклад — ефективний розподіл часу. Для мене дуже важливо не створювати черги під кабінетом. Мені подобається, коли на прийом приходять вчасно. Тоді я можу надати якісну послугу, адже пацієнти не витрачають час на очікування. Вони знають, що прийом буде о десятій годині, і за кілька хвилин після призначеного часу вони вже в кабінеті. Відвідувачі можуть поставити всі питання, пройти огляд, отримати рекомендації та довідки і спокійно піти. Люди, які працюють, особливо ті, хто відпрошується з роботи, можуть точно розпланувати свій час. Я вважаю це одним з головних аргументів, чому я тут працюю.
Коли в 2019-му році мені запропонували працювати сімейним лікарем у "Мій Лікар", я подумала чому б ні і погодилася. Тобто, у цьому кабінеті я працюю вже п'ять років. Мені дуже подобається, що у нас невеликий дружній колектив. Зараз у нас працюють три медичні сестри. Кожна виконує певні функції.
Одна – адміністраторка, вона займається записом та оформленням декларацій пацієнтів, також може допомагати з виписуванням рецептів. Інша – процедурна медсестра, робить забір аналізів, ЕКГ та інші маніпуляції. Ще одна медсестра – нагадує пацієнтам про необхідність пройти певні обстеження відповідно до віку, зробити аналізи тощо. Це дуже важлива робота. Також у нас працюють два лікаря-терапевти – Олег Гузик та Владислав Гузик. Наразі я єдина сімейна лікарка.
Думаємо, що нам треба ще одного такого лікаря, адже пацієнтів на мене одну дуже багато, – продовжує розповідь Олена.
До кабінету заходить ще одна матуся з немовлям. Олена проводить такий самий огляд, як і з попередньою дівчинкою. Проте ця маленька пацієнтка доволі спокійна та усміхнена. Тому після обговорення раціону немовляти та заповнення медичної картки лікарка швидко завершує огляд.
Одразу ж після них заходить інша матуся з малям. Цього разу до них приєдналася ще й прабабуся дівчинки. Огляд починається з істерики дитини. Під час зважування Олена просить Валерію (матір дівчинки, — ред.) посадити її обличчям до себе, щоб дитина мала зоровий контакт з мамою. Маленька Ніколь весь час плаче, а коли їй роблять щеплення – істерика стає ще гучнішою. Матуся, прабабуся та лікарка намагаються заспокоїти немовля. Але до самого завершення огляду дівчинка плаче. Лише наприкінці вони спокійно прощаються та залишають кабінет лікарки.
– Ця дівчинка майже весь прийом проплакала, як ви справляєтесь з такими вередливими пацієнтами? – запитую я.
– Так, робочий день тільки розпочався, а голова вже "гуде". Колись моя колега отоларингологиня жартома привітала мене з професійним святом такими словами: "Бажаю вам хорошого слуху, бо після гінекологів-акушерів педіатри другі за рівнем зниження слуху". Ми з колективом довго сміялися, але це дійсно так. Тут до кожної дитини потрібен індивідуальний підхід, адже діти дуже різні. Та й не тільки діти, дорослі пацієнти також неоднакові. Але у дітей істерика – звичайна річ, оскільки вони бояться лікарського кабінету. Вони тут знаходяться не у звичному середовищі, через це вони часто відчувають дискомфорт і плачуть, – пояснює жінка.
Впродовж наступної години до кабінету лікарки заходять пацієнти для отримання довідки до школи, огляду після хвороби та щеплення. Кожній дитині Олена дає вітамінку, а якщо вони відмовляються від неї, друкує на принтері розмальовку на вибір дитини. Сьогодні майже немає хворих пацієнтів.
– Я помітила, що сьогодні доволі спокійно, в основному здорові пацієнти на огляди та щеплення, – кажу я.
– Я свідомо розподілила дні прийому таким чином, щоб не змішувати здорових і хворих пацієнтів. Якщо в один день я буду оглядати одного хворого малюка, а потім прийде один здоровий, то наступного дня до мене прийде два хворих малюка. У понеділок, вівторок і п'ятницю я приймаю лише хворих. У середу та четвер – профілактичні огляди, довідки та щеплення, – пояснює лікарка.
Наступною до кабінету зайшла 34-річна жінка, яка нещодавно перенесла операцію. Олена Олександрівна перевірила її стан здоров'я. Все гаразд. Вона записала результати в комп'ютер. Після цього порекомендувала пропити з профілактичною метою вітамін ДЗ (холекальцефірол,– ред.) та оглянутися ще в деяких лікарів. Жінка поділилася з лікаркою, що останнім часом багато переживає. Тому Олена порадила їй робити вправу "метелик".
"Треба схрестити руки на грудях і по черзі стукати себе долонями. Це нормалізує серцебиття і заспокоює. Якось я потрапила в ДТП, це було не серйозно. Але тоді я добряче понервувала і не знала, як себе заспокоїти. Тільки завдяки цій вправі я змогла впоратися зі стресом", – ділиться жінка.
– Ви досить рідко щось виписуєте – зазвичай радите попити водички чи виписуєте лише один препарат. Це не схоже на ті величезні списки, що часто виписують інші лікарі, – зауважую я.
– Завжди, коли я виписую щось своїм пацієнтам, думаю: "А що б я виписала своїм дітям?". Саме так я і працюю. Якщо бачу, що дитину вже пролихоманило і більше немає високої температури, то їй більше не треба приймати жодних таблеток, лише для профілактики пити багато рідини і давати їжу за апетитом. Взагалі я не підтримую спонсорування ліків у аптеках, це непрофесійно з мого погляду. – відповідає жінка.
Потім до кабінету лікарки заходять ще кілька маленьких діток та підлітків. Кожному після огляду та запитань про стан дитини у батьків вона виписує довідку в школу або в дитсадок. Олена багато розмовляє з пацієнтами та легко налагоджує контакт, щоб вони почувалися невимушено. Вона дає кожному індивідуальну пораду, яка стосуватиметься саме їхньої проблеми або ситуації.
– Розкажіть, як ви справляєтеся з конфліктними ситуаціями? – запитую я.
– На такий випадок я вивчала курси ефективної комунікації з пацієнтами. Ці знання, а також набутий досвід, допомагають мені. Спочатку важливо дати пацієнтові можливість висловитися і не перебивати. Коли людина приходить до кабінету засмучена чи ображена, їй це просто необхідно зробити. Інакше розмова перейде в суперечку та призведе до конфлікту. Тим більше, що людина наважилася сказати це вам. А вже коли пацієнт все висловив, я уточнюю, щоб пересвідчитись, чи правильно зрозуміла суть проблеми. І тільки після цього ми можемо обговорювати шляхи її вирішення. Також, дуже важливо бути відвертою з пацієнтом. Якщо я припустилася помилки в діагнозі чи лікуванні, я визнаю свою помилку. Якщо пацієнт бачить вашу відкритість, він більш схильний довіряти вам. Ми не боги, кожен може помилятися, – відповідає Олена.
Лікарка оглядає останнього пацієнта близько першої години дня. Вона з полегшенням зітхає: "За сьогодні я вже прийняла 27 пацієнтів, це чимало". Після чого Олена виходить з кабінету та просить зробити їй чаю. Настала перерва на обід.
– У вас буває напружений графік або важкі дні, чи все по-різному? – запитую я.
– Все по-різному. Але так, буває, що сидиш на роботі до восьмої вечора через великий наплив пацієнтів. Під час війни я жодного разу не залишала свого робочого місця. Навіть у найгарячіші перші тижні, коли до нас приходило лише два або три пацієнти на день – я була тут. Багато хто тоді казав, що оскільки я залишаюся на місці, то й вони теж не поїдуть. Я стала для них певним орієнтиром. Звісно, спочатку було дуже мало людей, але з часом люди почали повертатися до звичного життя. Ті, хто виїхав за кордон, почали повертатися через кілька місяців.
Цікаво, що багато хто з них змінив своє ставлення до вакцинації. В Україні є потужний антивакцинальний рух, люди бояться можливих побічних ефектів. Але коли вони побачили, як серйозно ставляться до щеплень в інших країнах, вони зрозуміли, що це профілактика захворювань. Тепер такі пацієнти самі проявляють ініціативу і погоджуються на рекомендовані, але не обов'язкові щеплення. Війна також принесла до нас багато переселенців. Їхні долі часто трагічні, і їм потрібна не лише медична, а й психологічна підтримка. Сімейний лікар тепер має виконувати ще й функцію психолога, – розповідає жінка.
Після обіду Олена сідає за документацію: заповнює документи, перевіряє дані та надсилає їх. Усю роботу лікарка виконує за комп'ютером.
– Взагалі, вам за комп'ютером працювати легше чи, навпаки, паперові документи здаються надійнішими? – цікавлюсь я.
– Особисто мені набагато легше працювати з комп'ютером. Знаю, що багатьом лікарям, які освоїли цю систему, теж так зручніше. По-перше, це зручно для пацієнта. Чому? Багато хто має додаток на телефоні і може переглянути власну медичну картку не встаючи з дивана. Там є дані про флюорографію, вакцинацію та інші щеплення. Вони бачать розклад свого лікаря і можуть самостійно записатися на прийом через додаток.
По-друге, не виникає проблем з розшифруванням почерку лікаря. Погодьтеся, це величезний плюс!
Коли я, наприклад, даю направлення до іншого фахівця, то в нього теж не виникає проблем з розшифруванням. Також інший лікар з дозволу пацієнта може зайти в його медичну картку. І тут плюс у тому, що пацієнт може дозволити показати окремий епізод, а не цілу історію хвороб. Наприклад, у пацієнта пневмонія, він направлений до пульмонолога на консультацію. Пульмонолог каже: "Так, я бачу, що у вас тут епізод пневмонії. Дайте мені доступ до нього, хочу подивитися, що робив попередній лікар".
Пацієнту приходить СМС на телефон, він диктує його лікарю, і той отримує доступ до цього епізоду. Якщо у людини ВІЛ або СНІД, і вона не хоче цього розголошувати, можна легко обмежити доступ до цієї інформації іншим.
По-третє, робота з комп'ютерами запобігає корупції. Усі дані зберігаються на офіційному рівні і проходять перевірку. Тому не вдасться виписати "фейкову" довідку чи справку.
О четвертій годині вечора робочий день сімейної лікарки добігає кінця. Олена завершує роботу з документами, прощається з колегами та зі мною, і вирушає до свого авто. Вона завжди планує свій робочий час так, щоб ввечері вона була вільна від роботи, і присвячує цей час своїм справам та хобі.
Сьогоднішній день просто пролетів, залишивши по собі велику кількість людей та подій. Дорогою додому, я намагалася зібрати докупи весь обсяг інформації, з яким так легко справляється Олена Олександрівна. Вона невпинно спілкувалася з усіма, оглядала кожного, слухала і записувала. Жартувала і з усмішкою на обличчі віталася та прощалася з кожним, хто заходив і виходив. Потім ще кілька годин сиділа і працювала над документами.
Сьогодні я зрозуміла, що робота сімейного лікаря вимагає багато енергії, сил і терпіння, щоб бути просто хорошим лікарем. А щоб стати професіоналом, це має бути справою усього вашого життя.
Слідкуйте за нами в Facebook, Telegram та Instagram! Відеоновинки ви можете побачити на нашому YouTube.
Дізнавайтесь важливі новини та читайте цікаві історії першими!
