В Україні проблема безпритульних тварин залишається гострою, особливо в містах, де відсутні спеціалізовані притулки. Прикро, але Южне – одне з таких. Вже неодноразово на засідання сесій міськради виносили питання щодо цього, оскільки проблема тварин-безхатченків тут актуальна. Але поки владці не знайшли рішення цій проблемі.
Журналісти інтернет-видання Южне.City поспілкувалися на цю тему з Олександрою Мезіновою, засновницею такого притулку у селі Федорівка Вишгородського району. Про те, як вона його створила, з якими викликами зіштовхнулася та як пережила окупацію – читайте у матеріалі.
Олександра Мезінова та її вихованціФото: особистий архів респондента
Історія створення
Спочатку, у 1999 році, в Олександри виникла ідея створення благодійного фонду для підтримки тварин – «Сіріус». Вона сподівалася на підтримку від підприємств та організацій, але зіткнулася з непорозумінням і недовірою.
«Багато людей думали, що я просто намагаюся заробити на тваринах, - каже Олександра. - Вони не розуміли моїх інтенцій та мотивації».
Тому жінка вирішила діяти самостійно, створюючи притулок на гроші своєї сім'ї.
Територія притулку
Джерела фінансування
«Мій колишній чоловік, хоч і не розумів повністю моїх зусиль, фінансово підтримував мене. Це було важливо для нашого старту», - додає вона.
Завдяки невеликим коштам і великому бажанню допомогти, у 2002 році Олександра змогла відкрити притулок «Сіріус». Цей притулок став безпечним домом для безлічі тварин, які потрапили у скрутні життєві обставини. Респондентка зазначає, що допомагав їй і її син: «моя дитина завжди була зі мною, він ріс разом із цим притулком», - гордо каже вона.
«Одного разу мені дуже допоміг мій син. Він разом зі своєю дружиною у Німеччині, де наразі проживає, зміг зібрати 200 тисяч євро для “Сіріуса”. Загалом притулок тримається на волонтерах».
«Найважче у моїй роботі – працювати з людьми. Деякі вважають, якщо я створила притулок, то повинна дбати про тварин, яких люди не хочуть більше тримати у себе вдома», - зазначає пані Олександра. Люди вважають, що притулок отримується на державні кошти та власниця на ньому ще заробляє. Але в Україні немає державних притулків для тварин. Заклад існує виключно на донатах людей, особистих коштах пані Олександри та іноді надходять кошти від закордонних благодійних організацій.
Основні функції притулку для тварин
Усі тварини притулку обовʼязково прищеплені та стерилізовані з 6-ти місяців. Також притулок допомагає стерилізувати та лікувати домашніх тварин: або за кошти притулку, або за мінімальну плату. Все залежить від ситуації та фінансової спроможності людини, яка звертається за допомогою. Крім цього, є безкоштовна перетримка тварин. А працівники притулку самостійно евакуюють тварин з прифронтових територій. Наприклад, з-під Марʼянівки забирали птиць, щоб господарі тварин теж могли евакуюватися у більш безпечні райони.
«В нас, окрім кішок та собак, є вівці, їжаки, птиці свійські та дикі – це все врятовані тварини з зони бойових дій та прифронтових територій», - уточнює Олександра.
Завдяки незламній вірі та наполегливості, Олександра та її команда продовжують працювати над тим, щоб притулок «Сіріус» був безпечним місцем для безпритульних тварин, де вони можуть отримати медичну допомогу, любов, догляд і комфорт, на який вони заслуговують.
«Також проводимо «Уроки доброти». Ми їздимо по школах та садочках, та розповідаємо дітям як доглядати тварин, як надати першу медичну допомогу улюбленцю та показуємо фото/відео наших вихованців». Такі акції виховують у дітях не тільки емпатію, а і відповідальність, якою вони діляться зі своїми батьками.
Життя в окупації
Притулок «Сіріус» розташований у Вишгородському районі, в селі Федорівка. Це місце, яке Олександра вважає особливим, оскільки руйнування, на щастя, обійшли їх стороною.
«Ми дійсно відчули Божу ласку, - каже Олександра. - Всі обстріли, всі вибухи пройшли поблизу, але не торкнулися нашого притулку. Це було диво».
Під час окупації вони стикалися з двома хвилями військового вторгнення. Російські війська зайшли в район, але потім їх змінили інші. Існувала навіть загроза від каральних загонів, які планували зайти до їх села: «я дуже вдячна, що ці загони не досягли нас. Це була б катастрофа для наших тварин і для всього притулку».
До моменту виходу військових, Олександра та команда притулку опинилися в надзвичайно важкій ситуації. Окрім того, що притулок опинився під обстрілами, їм довелося зіткнутися з дефіцитом їжі, води та інших життєво важливих ресурсів: «ми опинилися на межі виживання, - говорить засновниця притулку. - Зовсім не було їжі. Люди, які приїхали на зміну, не мали запасів, адже вони приїхали з інших областей на роботу. Собаки залишилися без їжі, запас їжі був лише у котів».
У складних умовах окупації пані Олександра зі співробітниками змушені були звертатися до різних джерел для отримання необхідних ресурсів. Постачання з магазинів швидко закінчилося, і вони почали купувати продукти у місцевих мешканців. Під час поїздок за гуманітарною допомогою Олександра і її команда часто стикалися з агресивним ставленням до себе зі сторони загарбників. Хлопці з команди називали Олександру «дипломатом з Міністерства закордонних справ». Вона використовувала знання з психології, які вона здобула в інституті, щоб спілкуватися з агресорами.
«Я завжди любила психологію. Хоча я не психолог, ці знання дуже допомогли мені в цей час», - розповідає Олександра.
В сім'ї Олександри завжди було багато військових, але це більш стосувалося історії. Також в її сім'ї були ветеринарні лікарі, і завжди вони любили тварин. Це, можливо, було основою її жаги до допомоги тваринам під час окупації та в мирний час.
Засновниця притулку Олександра та врятована тварина Фото: особистий архів респондента
«Кожного разу, коли я виїжджала за продуктами та іншими необхідними речами для тварин та людей, то надавала детальну інструкцію своїй керуючій. Щоб у разі мого неповернення, вона знала що робити далі», - спокійно розповідає Олександра.
У березні, коли війська рф покинули Київщину, тварини були у занедбаному стані: «у деяких тварин була анорексія, в інших були пошкоджений стравохід та кишківник, через цілозернові крупи, котрі не розварювалися. Через те, декілька тварин, на превеликий жаль, ми втратили», - сумно згадує власниця притулку.
У звʼязку із ситуацією в країні, син нашої героїні вмовляв її поїхати до нього у Німеччину, але Олександра відмовилася: «ну я б забрала кількох тварин, а з іншими, щоб було? Як буде функціонувати притулок, як люди будуть працювати, якщо я, засновниця притулку, ”втікла”?», - міркує Олександра.
Про комунікацію
Стосовно розміщення та догляду за тваринами, Олександра в першу чергу розповідає за відповідальне відношення: «я завжди вважаю, що родина, яка має можливість і бажання доглядати тварину, завжди є кращим варіантом, ніж притулок. Проте, коли в притулку така велика кількість тварин, як у нас, ми потребуємо підтримки та ресурсів для надання адекватного догляду».
У притулку завжди раді гостям. Можна приїхати з родиною та поспілкуватися з його маленькими мешканцями. Годувати, доглядати, погуляти та привезти смаколики та, за спроможністю, – необхідні речі.
Притулок та його власниця завжди на звʼязку, у будь-який час консультують та надають необхідну допомогу. Якщо працівники притулку не можуть фізично дістатися тварини, то обовʼязково скоординують інструктажем, чи домовляються з волонтерами, чи іншими притулками для надання допомоги.
Притулок «Сіріус» не просто місце проживання безхатніх тварин. Це безліч історій порятунку, сотні щасливих та вдячних хвостиків, безмежної любові до тварин та відданість до своєї справи людей з «великим» серцем.
Переходь на сторінку притулку та обирай собі вірного друга.
Слідкуйте за нами в Facebook, Telegram та Instagram! Відеоновинки ви можете побачити на нашому YouTube.
Дізнавайтесь важливі новини та читайте цікаві історії першими!
