Майстриня манікюру Аліна Саніна подолала шлях від окупованих Бердянська і Енергодара до Запоріжжя. Потім на кілька місяців виїхала в Іспанію, але повернулася до чоловіка-військового. Її коханий знаходився на службі поблизу, тож пара вирішила оселитися в Южному і зробити це місто своїм новим домом.
Аліна швидко освоїлася і вже кілька років працює в Южному як ФОП. Про особливості адаптації, клієнтів-переселенців, для яких працює психологом, допомогу військовим і особливості ведення бізнесу під час війни і блекаутів Аліна розповіла журналістці Южне.City
Южне — один великий санаторій
— Аліно, як ви потрапили до Южного та чому вирішили тут залишитись?
— Родом я з-під Херсона, але до початку повномасштабного вторгнення вже півроку проживала в Бердянську. Мій чоловік — військовий, і я переїхала ближче до місця його служби. 23-го увечері чоловік приїхав додому, і ми зустріли момент початку великої війни разом. Мені вдалось виїхати з міста разом з чоловіком. З пропускного пункта у Василівці ми перемістилися в Енергодар. Чомусь були впевнені, що там буде спокійніше. Там жила моя сестра, мама, племінник. Ніхто й не здогадувався, що місто майже одразу окупують. З окупованого Енергодару через кілька місяців нам вдалося виїхати в Запоріжжя. Звідти я з сім’єю поїхала до Іспанії, але пробула там всього 1,5 місяці, бо постійно переживала за чоловіка, тож вирішила їхати додому. Чоловік в той час проходив службу під Южним і буквально з першого погляду закохався в це місто. Сказав, що це «один великий санаторій», і ми маємо тут жити. Я погодилась, знайшли квартиру, і я вже вкотре почала адаптуватися до нового життя.
Аліна Саніна з чоловікомФото: Фото надані героїнею
— Як швидко знайшли тут роботу?
— Майже одразу. За освітою я вчитель молодших класів, але з 18-ти (тобто вже 4 роки) працюю майстром манікюру, зареєстрована як ФОП, плачу податки. Тож перше, на що звернула увагу — оголошення на дверях маленького салону про те, що вони шукають майстра.
Я підійшла за всіма параметрами, але через постійні відключення світла довго пропрацювати не вдалося. Розглядала різні варіанти: від купівлі генератора, і аж до підстанції, навіть прораховувала бюджет. Але в цей момент мене запросили в інший, великий салон «Ф’южн», який мав власні генератори.
Так я знайшла колектив, у якому із задоволенням працюю вже півтора роки.
В колективі мене одразу прийняли, бо там майже всі переселенці. Хтось приїхав з Миколаєва, хтось — з Очакова, хтось з Донеччини.
— Які зміни відбулись за цей час? Чи маєте вже постійних клієнтів?
— Багато речей змінилося, і ці зміни пов’язані з ситуацією в країні. Б’юті-бізнес, він, як барометр — ми першими відчуваємо, що відбувається в місті. Наприклад, минулого літа у нас був величезний наплив людей, бо дуже багато жителів Херсонщини рятувалися від наслідків підриву Каховської ГЕС. Одним з найближчих пунктів, куди люди доїжджали була саме Одещина.
Тоді серед клієнток активно працювало «сарафанне радіо». Одна дізналась, що тут можна зробити манікюр-педикюр і привела ще п’ятьох. Деякі з цих людей починали розповідати про те, що вони пережили, особливо, коли дізнавались, що я теж з Херсонщини. Тут є свій особливий вайб, коли ти слухаєш людину, піднімаєш голову і говориш: «Так, я знаю про що ви, я теж це пережила».
По-суті, я паралельно ще й психологом працюю. Відбувається цей ефект випадкового попутника в потязі: людина виговорилась, ще й пішла з красивими, доглянутими руками-ногами, і вона щаслива. Головне — не нести все це додому, бо я спочатку прокручувала в голові усі історії, навіть спати перестала. Тепер вже навчилась все відпускати, лишати за дверима кабінету. Але усіх клієнтів і їх історії я добре пам’ятаю, тому, якщо людина приходить знову, то ми можемо почати з тієї фрази, якою перед тим завершили.
Часто так буває, що люди бачать мене десь на вулиці чи в магазині і згадують, що їм же треба на манікюр. Одного разу була прямо анекодотична ситуація: стою в черзі на касі в супермаркеті, і тут на мене дуже пильно дивиться якась жінка. Спочатку на мене, потім на свої нігті, потім знову на мене. І я прямо бачу як у неї на лобі світиться «рухомий рядок»: «Пора на манікюр».
Б'юті-сфера також може бути людяною
— Так, вони пов’язані з грошима. Бо манікюр — це ж не хліб. Від цієї послуги можна тимчасово відмовитись. Коли на підприємствах були затримки заробітних плат, частина клієнток записувалась на зняття шелаку і гігієнічну чистку. Я цікавилась причинами, можливо, людина хоче «дати відпочити» нігтям, на що клієнтки відповідали, що у них просто зараз немає грошей на це. Перукарі це також помічають, коли, наприклад, деякі чоловіки ходили стригтися щомісяця, а потім поверталися за два, такі «зарослі», що ми їх і не впізнавали. Деяким клієнтам ми робили знижки, коли розуміли, що у них складне фінансове становище. Я, наприклад, можу послухати історію людини і попросити адміністратора порахувати тільки покриття, а дизайн зробити в подарунок. Усіх військових перукарки стригли безкоштовно, хоча вони сердились і намагались усілякими способами залишити нам гроші.
Але це наш спосіб сказати «дякую» за захист. Минулої зими у нас особливо багато стриглося поранених військових, з різними обмороженнями, вони проходили лікування в місті. Деяким адміністраторка допомагала вдягати верхній одяг і так швидко їх «упаковувала», що вони й не розуміли, що сталося. Нам важливо, щоб військові розуміли — ми не жаліємо їх таким чином. Ми їм дякуємо.
Аліна СанінаФото: Фото надані героїнею
— За два роки дуже змінились ціни і курс долара, я підозрюю, що ціни на ваші послуги теж виросли?
— Звісно, матеріали подорожчали і сильно виросла ціна на комунальні послуги, але порівняно з Одесою у нас вдвічі дешевше. У мене бувають клієнти, які приїжджають з великих міст на відпочинок, до родичів, чи у справах, то залишають по 200 гривень чайових зі словами «це коштує більше». Востаннє в салоні у нас піднімались ціни, мабуть, наприкінці зими, бо ми порахували, що не витягуємо комуналку. А так намагаємось тримати в межах доступних, бо розуміємо, скільки людей їде з окупації чи районів активних бойових дій. Часто, це люди, які втратили все.
Для власної справи важлива підтримка оточення
— Як ви пережили літні блекаути в аномальну спеку?
— Тоді люди приходили в салон із задоволенням, бо у нас є генератор, а отже — можливість працювати. Деякі клієнти так і записувались: дивились, в які години наступного дня не буде світла, і в той час приходили на манікюр чи педикюр, щоб не «шкваритись» вдома у багатоповерхівках.
— Чи були якісь клієнтські історії, які особливо вразили?
— Зазвичай це щось таке важке — про виїзди під обстрілами, окупацію, втрату майна. Особливо співпереживаю людям, у яких в окупації залишилась сім’я чи близькі люди. Мій чоловік, хоч і служить, але з ним є зв’язок і сім’я в безпеці. Таких людей намагаюсь максимально підтримати, бо треба все одно жити — у нас просто нема інших варіантів.
— Що б ви порадили людям, які зараз планують відкрити бізнес в Южному?
— Найголовніше — знайти собі оточення, що тебе підтримує. У мене дуже класний чоловік, він мене постійно мотивує, пишається мною, що я роблю людей щасливим. Ще я маю коло класних подруг і цей жіночий вайб, він теж безцінний. Я колись теж була цією людиною, яка хвилювалась через кожну невдачу, а потім просто поміняла стратегію на «встань і роби». Южне, насправді, дуже класне місто, бо тут усі всіх знають, якщо не особисто, то принаймні через брата-свата-друга, тому якщо ти профі в своїй справі, то здобути тут клієнтську базу нескладно. А нові знайомства завжди відкривають нові можливості і нові горизонти.
