Римма Галич народилася і виросла в Харкові. Сьогодні вона проходить юридичні процедури для зміни документів, відкрито говорить про свій досвід трансгендерного переходу та ділиться історією, яка почалася задовго до офіційних діагнозів, медичних процедур і нових документів. У цій розмові вона розповідає про дитинство, підтримку близьких, гормональну терапію, труднощі взаємодії з медичною системою та про те, що для неї означає бути собою.
Коли ви вперше зрозуміли, що ваша гендерна ідентичність не збігається з призначеною при народженні?
Це було усвідомленням, що зростало разом зі мною. Я завжди ідентифікувала себе із дівчатами, і знаходила місце саме серед них. Ми разом грали у ляльки та ігри, пов’язані із материнством. Натомість хлопці завжди знущалися наді мною за мою неконвенційність, виробивши в мені почуття вивченого страху.
У дитинстві я часто ставала випробовуванням для суспільних рамок прийнятного. Я пам’ятаю, як мене сварили за те, що я зверталася до себе “вона”, та свої дитячі мрії про те, аби одного дня прокинутися дівчинкою.
Мені було комфортніше у своєму внутрішньому світі, подорожування до якого рятувало мене від реальності. Особливо гостро я пам’ятаю перші рефлексії на тему пубертату і свій панічний страх неминучих змін у тілі за чоловічим типом. Критичною точкою стало усвідомлення того, що в мене немає мрій та планів на життя після підліткового віку, якщо я змушена буду прожити його у ролі чоловіка.
Чи був момент, який став для вас переломним?
У 12 років я наважилася розповісти мамі про свої почуття, фактично здійснивши камінг-аут.
Це була дуже емоційна розмова, ми обидві плакали, і коли першою реакцією моєї мами були слова: “я любитиму тебе незважаючи ні на що” - я вперше за дитинство відчула, що люблять саме мене, а не той образ, руйнування якого, здавалося, викличе неминуче розчарування.
Як ваша сім’я відреагувала на ваш перехід?
Мама завжди підтримувала мене.
Звісно, це була і її особиста криза, але вона зробила все, аби зберегти та покращити наші стосунки.
Моя відмінність завжди була досить очевидною, та приховувати її вдавалося все меньше.
Мене підтримала навіть моя 88-річна бабуся, яка захищала мене перед іншими родичами.
Оточення сприйняло мій камінг-аут та рішення про подальший перехід радше як остаточний колапс іржавої та тісної клітки, на якій вже давно вимальовувалися тріщини.
Як би ви описали момент, коли почали жити відкрито у своїй гендерній ідентичності?
В 13 років я змінила школу: першого вересня на лінійку прийшла нафарбована дівчинка у блузі, із чоловічим ім’ям. Ніхто не розумів, що я таке і, можливо, це вберегло мене від булінгу.
Що для вас означала гормональна терапія?
В 15, заручившись підтримкою фахівців лікарні ОХМАДИТ, я почала гормональну терапію.
Для мене це означало почати жити по-справжньому - у тілі, що нарешті відчувається як дім, а не оболонка. Мене це врятувало.
Найголовніше, що має знати кожна транс-людина у процесі фізичних змін, та те, що хотіла б знати я раніше - ваше нове тіло стане домом для людини, яка ніколи його не мала. Людини, яка ще довго буде дивитися на нього та думати, чи це все по-справжньому, чи заслуговує вона на нього, та що інші люди про нього подумають. Це буде дуже чутливим періодом для Вас, тому в цей момент необхідно зазірнути у свою свідомість та відкрити свої двері для зовнішньої підтримки.
З якими труднощами ви стикаєтеся сьогодні?
Бувають дні, коли я не можу встати з ліжка через втому, або вийти на вулицю через те, що моя гендерна дисфорія (внутрішній дискомфорт через невідповідність гендерної ідентичності та статі при народженні) знов залишає чорний слід у моїх думках.
Я все ще переживаю підвищену тривожність та аналізую навколишній простір на предмет небезпеки, хоч ніколи і не стикалася із ворожою поведою після початку переходу.
Моя самооцінка ніколи не знаходиться в одній точці, але я вчуся помічати деструктивні думки та виробляю стратегії самодопомоги.
Як проходить процес зміни документів?
Зараз я перебуваю на етапі отримання форми № 066-3/о, що дозволить мені замовити нове свідоцтво про народження з жіночим статевим маркером та згодом отримати новий паспорт.
І це не просто про ім’я, а й про безпеку, юридичний захист та відчуття визнання від держави.
Найскладніше у цьому процесі для будь-якої транс-людини - отримання діагнозу F64.0, який передбачає двотижневе перебування у психіатричному закладі. Мене тримали місяць, виправдовуючи це “бажанням підстахуватися”, використовуючи рекомендації з вже недійсних протоколів.
На жаль, навіть за наявності твердої історії цього стану, медичної документації з іншого авторитетного закладу та привілея пасингу (можливість бути сприйнятою суспільством як жінка без додаткових пояснень) це не гарантує тобі гідного ставлення та належного рівня медичного обслуговування.
Як перехід вплинув на ваше сприйняття суспільства?
Стикнутися з патріархальною будовою суспільства, у якому применшення, об’єктивація та зловживання з боку чоловіків - буденність, коли ти жінка. А коли ти транс-жінка, то розкриття своєї ідентичності становить ще й пряму загрозу безпеці. Це є ціною, що доводиться віддати за свободу.
Що для вас означає бути собою сьогодні?
Для мене “бути собою” - це стан, що передбачає процес саморефлексії та самопізнання. Тільки так можна навчитися чути свої справжні бажання, розпізнавати емоції та довіряти собі у прийнятті рішень.
Що б ви сказали собі в минулому?
Я хочу сказати минулій собі, що ми це зробили. Тоді вона знайшла в собі хоробрість та сили, а подорослішав, усвідомила, на яку гордість та захоплення заслуговує. Вона може почувати себе спокійно, назавжди залишаючись моєю частиною: поки я тут, я знаю, що ніхто не зможе змінити це.
Римма сидить спокійно, ніби реченням, які щойно були сказані, потрібна тиша, щоб настоятись, як міцному чаю. У неї довге, м’яко кучеряве волосся, що ловить світло і відкидає сонячні зайчики. Тонкі, акуратно окреслені брови додають обличчю зосередженості, як і окуляри у тонкій, майже невидимій оправі. У цій простій присутності немає пафосу змін — є лише людина, яка довго шукала форму, що не тисне, і нарешті почала в ній дихати.
