Аліна Сладкова — одна з тих жінок, які не тільки не злякалися викликів війни, але й знайшли в собі силу та натхнення розпочати власну справу в найскладніший час. У проєкті "Успішні жінки - підприємиці нашого міста" інтернет-видання Южне.City розповідає про жінок, які, незважаючи на виклики воєнного часу, змогли втілити свої мрії в життя.
У цьому інтерв’ю Аліна ділиться своїм досвідом створення логопедичного центру в Южному, розповідає про шлях від мами дитини з особливими потребами до успішної підприємиці та дає поради тим, хто прагне йти за своїми мріями, незважаючи на обставини. Її історія — це приклад того, як віра в себе і бажання допомогти іншим можуть стати рушійною силою.
- Що вас надихнуло обрати професію логопеда? Який був ваш професійний шлях до відкриття власного центру?
- Моє натхнення прийшло від моїх дітей, особливо старшого сина. Маючи юридичний диплом і військову кафедру за плечима, я планувала своє життя зовсім інакше. Проте, коли моєму старшому сину діагностували аутизм і затримку психомовленнєвого розвитку, я відчула глибокий інтерес до дефектології. З цього моменту ця сфера стала справою мого життя.
З двома дітьми я віднесла свій юридичний диплом до педагогічного університету й почала все спочатку, навчаючись на денній формі, навіть з другого курсу, щоб отримати якомога повнішу освіту. Власний досвід підштовхнув мене до перетворення простого захоплення в професію. У Южному я була мамою особливої дитини без доступу до спеціалістів і допомоги, відчуваючи себе самотньо й безпорадно. Я зрозуміла, що в нашому місті є багато дітей, які потребують якісної допомоги, і я вирішила змінити це.
Я допомагаю не тільки дітям, а й їхнім мамам: допомагаю прийняти ситуацію, адаптувати дитину до життя в суспільстві, зробити її більш самостійною і полегшити життя батькам. Моя мета — дати мамам надію й трошечки щасливого материнства, адже я сама була в їхньому положенні та знаю, через що вони проходять.
- Як війна вплинула на ваше рішення розпочати свій бізнес? Які були ваші основні мотивації?
- Війна стала потужним каталізатором для радикальних змін у житті. До війни я часто думала, що "якось потім, встигнеться", але з перших днів війни стало зрозуміло: часу може не бути, і якщо хочеш щось зробити — роби це зараз. Уже в березні 2022 року я активно шукала приміщення, де могла б надавати свої послуги так, як я їх бачу.
Водночас я відчула сильне бажання долучитися до війни. Одних донатів здавалося замало, і я зрозуміла, що хочу віддячити військовим, допомагаючи дітям наших захисників. Вони захищають моїх дітей на фронті, а я допомагаю їхнім тут, у тилу.
З часом стало зрозуміло, що в цій сфері один у полі — не воїн. Дітям потрібна комплексна допомога, і я вирішила працювати в команді професіоналів. Це й стало початком думок про розширення та відкриття центру.
- Як ви обирали місце для відкриття логопедичного центру? З якими труднощами зіткнулися в цьому процесі?
- Приміщення, в якому зараз функціонує центр, було моєю мрією ще задовго до війни, але воно здавалося недосяжним. Проте трохи сміливості й наполегливості — і можливо стало все. Якщо на початку приватної практики я обирала приміщення за певними технічними параметрами, то з відкриттям центру критерії змінилися: перший поверх, місця по принципу "двох стін", наявність укриття, два окремі виходи. Безпека в наших реаліях — це важливий аспект, хоча й сподіваюся, що ці умови ніколи не знадобляться.
Більшість приміщень під оренду були підвальними або напівпідвальними. Це можливо й безпечно в наших реаліях, але мене не влаштовувало як варіант для занять з дітьми, адже сонячне світло і свіже повітря залишаються пріоритетом. Знайти відповідне приміщення було непросто, але нам пощастило: зараз ми маємо світле та просторе приміщення площею 130 квадратних метрів, де місця вистачає всім.
- Як ви залучали перших клієнтів до свого центру? Які методи просування ви використовували?
- Перші клієнти приходили через мій особистий блог, де я ділилася своїм шляхом із сином. Люди бачили, як відповідально я ставилася до навчання, і довіряли мені своїх дітей навіть тоді, коли я ще не мала досвіду. Вийшло так, що мені не довелося шукати перших клієнтів, вони самі чекали, коли я почну працювати. Я дуже вдячна всім цим людям за віру в мене, навіть тоді, коли власної віри не було.
Чутки поширюються швидко, і найчастіше я чую, що мене порадили. Часто мене рекомендують суміжні фахівці або навіть колеги. Добре працює також зовнішня реклама та те, що сьогодні називається особистим брендом. Я завжди була відкрита й щира, що викликає довіру. Люди приїжджали з Одеси, області та навіть з Миколаївської області, орендуючи житло, щоб займатися. Це дуже надихає мене і підтверджує, що я обрала правильний шлях.
- Які виклики виникали під час відкриття та розвитку вашого логопедичного центру? Як ви їх долали?
- Основними викликами було обрати приміщення та оснастити центр, оскільки у нас багато послуг, і вони потребують великої кількості обладнання. Фінансування потрібно було значне, тож я вирішила ризикнути й отримала грант за програмою "Власна справа". Проте й власних коштів залучено не менше, ніж державних.
Працювати самостійно й створити центр — це зовсім різні речі. Відкривши приватну практику, я одразу відкрила ФОП, навчилася вести бухгалтерію, розбиратися з податками. А тепер додалися співбесіди, працевлаштування, зарплати та інші адміністративні завдання. Це цікавий досвід, але головна проблема залишається відкритою й сьогодні — це брак спеціалістів, зокрема логопедів, реабілітолога, нейропсихолога. Нам потрібні ще руки й голови, а з усім іншим ми впораємося.
- Як ви адаптували свої послуги до нових реалій під час війни? Чи довелося вам змінювати формат роботи?
- Формат роботи залишається сталим: ми працюємо попри все. Значних змін не відбулося. Відключення світла ми вже пережили, до наступних готові. Можливо, згодом ми знайдемо фахівця для занять онлайн, аби не переривати роботу на час від'їзду дітей, але поки що ми продовжуємо працювати в звичному форматі.
- Як сьогодні працює ваш логопедичний центр? Чи відчуваєте ви стабільність у роботі?
- Зараз у центрі працюють чотири фахівці, включаючи мене: логопед-дефектолог (я), психолог, яка спеціалізується на арт-терапії, фахівець з масажу та спеціаліст з АВА-терапії (поведінкової терапії). Я обожнюю, коли дітки приходять до всіх одночасно, і в центрі панує галас. Саме так я собі уявляла наш центр: простір, сповнений життям і дитячим сміхом.
Кожна з нас має свій запис і працює зі своїми клієнтами. Єдине, що трохи засмучує — це те, що частина діток або тимчасово переміщені особи (ВПО), які приїжджають на певний час і їдуть далі, або ж їхні родини виїжджають за кордон. Логопедична чи корекційна робота — це завжди тривалий процес, і дуже шкода, коли він переривається або залишається незавершеним через брак часу.
- Чи впроваджуєте ви нові методики або технології у своїй роботі з дітьми та дорослими?
- Звичайно. Навчання та розвиток — наш пріоритет номер один у роботі. Ми працюємо з дітьми, які потребують мультидисциплінарного підходу й нових методик. Світ змінюється, діти змінюються, особливо враховуючи наші реалії, війну й тривожність. Ми експериментуємо, поєднуємо найкращі методи для кожної конкретної дитини, ніколи не стоїмо на місці. Усе нове, що ми дізнаємося, ми відразу несемо в центр і інтегруємо в роботу, адже без цього в нашій сфері неможливо досягти результату.
- Чи плануєте ви розширювати перелік послуг і масштабувати свій бізнес?
- Так, ми систематично розширюємо перелік послуг і маємо плани щодо масштабування. Дуже хочеться зібрати класну команду спеціалістів і залучати діток з усієї України на інтенсиви. Це формат, у якому багато спеціалістів по 4-6 годин на день працюють із дитиною та її родиною протягом 3 і більше тижнів. Таке комплексне й інтенсивне втручання є дуже ефективним. Наше місто могло б стати чудовим прихистком і шансом для багатьох дітей.
До війни я мріяла про такі інтенсиви в поєднанні з оздоровленням на морі, але тепер ми адаптуємося під сучасні умови й коригуємо плани, спираючись на актуальний стан подій у країні.
- Що б ви порадили жінкам, які планують розпочати власну справу під час війни?
- Бути відважними. Вірити в себе і не знецінювати свої мрії, не ставити їх на останнє місце. Життя жінки — це постійний вибір і жонглювання пріоритетами. Дуже часто самореалізація випадає з переліку важливого. Я б радила жінкам залишати свої мрії на видному і важливому місці. Війна забрала в нас багато, але вона не має забирати наше право на мрії та віру в себе. Не впадайте у відчай, якщо не виходить все й одразу. Продовжуйте рухатися маленькими кроками. А також не бійтеся просити про допомогу, адже підтримка відіграє дуже важливу роль. Робіть все, що можете, і головне — продовжуйте рух до мети, попри все.
Матеріал створений за участю CFI, Agence française de développement médias, як частина Hub Bucharest Project за підтримки Міністерства закордонних справ Франції.
