Не росіяни: хто насправді викупив Тараса Шевченка з кріпацтва?
Досить довгий час радянська пропаганда нав’язувала міф про те, що саме росіяни викупили Тараса Шевченка з кріпацтва. Насправді ж серед 10 друзів майбутнього Кобзаря - етнічні українці, французи, німці і греки. І лише один росіянин.
Для чого радянська влада просувала цей наратив? Чому імперська росія так боялася Шевченка, що дозволила йому повернутись в Україну тільки мертвим? Та як одесити підтримували поета, поки він був у засланні? Про це дізнавалися журналісти Южне.City
Україна, де українцям не було місця
Санкт-Петербург 19 століття, де Шевченко наймитував у художника Василя Ширяєва, був буквально переповнений українцями. Вони навчалися в університетах та робили собі кар’єру, бо пробитися тоді можна було лише в імперській столиці.
Акім Галімов
ведучий каналу “Реальна історія”
“Територія України тоді була частково під російським, частково - під польським впливом. Київ - нещадно зросійщений. Києво-Могилянську академію, наприклад, тоді було ліквідовано, а в її стінах зробили духовну семінарію, фахівців до якої привезли з Петербургу і вони обов’язково мали бути етнічними росіянами. Українцям в 19-му столітті в Україні не було місця. А от зустріти свого земляка в Сант-Петербузі було лише питанням часу. І Тарас свій шанс не змарнував".
Художник-універсал
Доленосною зустріччю для Шевченка стало знайомство з українським художником з міста Богуслав Іваном Сошенком. Художник Ширяєв розповів Сошенку, що у нього служить його земляк - надзвичайно талановитий молодий художник - Тарас Шевченко.
Тарас Шевченко
“Це вже не вперше до Сошенка доходили чутки про кріпака з України з феноменальними здібностями. Усіх дивувало, що Шевченко однаково вміло міг малювати і ікони, і пейзажі, і портрети. Коли художники зазвичай спеціалізувались на чомусь одному", - коментує Акім Галімов.
Сошенко запросив Шевченка у гості і той прийшов у перший же вихідний. Був, за спогадами Сошенка “Босий, простоволосий і в заляпаному фарбою халаті”. Молоді люди швидко подружились. Шевченко підкорив Сошенка своєю харизмою. Кажуть, він був дуже вільний у спілкуванні і постійно сипав жартами. Івану Сошенку було шкода талановитого і обдарованого кріпака, який не мав жодних перспектив у житті через свою несвободу. Тож він вирішив познайомити його зі своїми колегами, які уже викупляли талановитих людей з кріпацтва.
Фейкові росіяни
Долею Шевченка перейнялися художники Василь Григорович, Олексій Венеціанов та Карл Брюлов.
А було це так. Спільно з Сошенком квартиру винаймав український художник, родом з Пирятина, Аполон Мокрицький. Родичем Мокрицького по материнській лінії був художник Василь Григорович - конференц-секретар Сант-Петербурзької академії мистецтв. Але народився Григорович теж в Пирятині.
“Тож спершу Сошенко і Мокрицький представляють Шевченка Григоровичу. І той, переконавшись в його обдарованості, сприяє тому, щоб Тарасу дозволили відвідувати класи Товариства заохочування художників, яке раніше вже оцінило схвально шевченкові малюнки. Крім того, Аполон Мокрицький був найулюбленішим учнем Карла Брюлова - найвідомішого живописця Російської імперії. Брюлов здобув собі славу полотном - “Останній день Помпеї”. По батькові він був француз, а по матері - німець. І спершу його прізвище було - Брюло. Літеру В дописали наприкінці завдяки спеціальному указу Олександра І. І так нащадок німців та французів став росіянином”, - розповідає Акім Галімов.
Феодал-собачник, свиня та амфібія
Мокрицький представив Шевченка Карлу Брюллову. Тарас вразив Брюллова своєю харизмою: вільно спілкувався, багато жартував і за словами самого ж Брюллова мав “некріпацьке обличчя”. Тобто сильно відрізнявся від того образу кріпака, який Брюллов мав у себе в голові.
“Брюллов так перейнявся долею талановитого кріпака, що особисто поїхав до Павла Енгельгарта (поміщика, у якого був кріпосним Шевченко). Та експедиція була неуспішною. Енгельгарту було все одно - наскільки іменитий Брюллов чи талановитий Шевченко. Відмова Брюллова дуже образила, - коментує Акім Галімов. - Повернувшись додому він назвав Енгельгарта феодалом-собачником, свинею та амфібією”.
Поміщик Енгельгарт
Ціна 5-ти кріпаків
Наступним поїхав до Енгельгарта Олексій Венеціанов. Він був викладчем Сошенка та Мокрицького в Академії мистецтв, а ще - придворним художником. Назвати Венеціанова росіянином не можна навіть з натяжкою. Він був сином грека з Ніжина та українки. Саме Венеціанову Енгельгарт оголосив, що хоче отримати за Тараса 2,5 тисячі асигнаціями - це була ціна 5-ти кріпаків.
“Ще одна людина з цього “комітету порятунку Шевченка” - це поет Василь Жуковський. З ним товаришували Василь Григорович та Олексій Венеціанов. Жуковський був позашлюбним сином туркені, яку росіяни взяли в полон і пізніше охрестили як Єлизавету та російського поміщика українського походження Опанаса Буркіна, - коментує Акім Галімов. - Прізвище “Жуковський” йому дав хрещений батько, який був білорусом. Але в Російській імперії Жуковського вважали російським поетом і мислителем. А ще він був впливовою людиною, як вихователь царевича Олександра. Жуковський теж опинився під впливом харизми Шевченка. Назвав його “алмазом в кожусі” і захотів допомогти"
10 друзів Шевченка та імперська лотерея
Гроші на порятунок Шевченка вирішили здобути так: Брюлов, як найкращий живописець Імперії малює портрет улюбленця царської родини - Жуковського.
“Члени царської родини скидаються грошима. Коли збирається потрібна сума, портрет розігрується між тими, хто скидався. Така-собі царська забавка, на кону якої - життя людини, - коментує Акім Галімов. - До речі, зібрати повної суми у царської родини тоді так і не вийшло. Лише 1000 рублів. Решту доклали 10 друзів та земляків Шевченка, серед яких росіянином був лише 1 - живописець Петро Соколов - чоловік сестри Брюлова Юлії”.
Картина Тараса Шевченка "Жінка у ліжку"
23 квітня 1838 року на квартирі у Сошенка і Мокрицького Василь Жуковський вручив Тарасові відпускну - документ у якому пан говорив, що дарує йому свободу. Шевченку було 24 роки.
“Він дуже добре розумів, що відбулося, - коментує Акім Галімов. - І не мав особливого пієтету до визволителів. Він, звичайно, був вдячний, але не надміру, бо усвідомлював, що цим вчинком люди з верхів лише потішили своє его. А вцілому царську родину дуже влаштовує існування рабства”.
Як Шевченку допомогла Одеса?
Далі в житті Кобзаря був період, коли він став відомим, модним та фінансово успішним художником у Санкт-Петербурзі і паралельно з малюванням почав писати вірші, приїхав в Україну, де завдяки “Кобзарю” став супер-популярним, а згодом був заарештований за участь у кирило-мефодіївському братстві.
Шевченка покарали найжорстокіше з усіх “братчиків” 10-річним засланням. І саме тоді, коли поет був далеко від батьківщини, йому допомагали одесити.
"Восени 1848 року в Одесі було організовано продаж малюнків Тараса Шевченка, а всі отримані гроші надійшли у розпорядження поета. Це стало для нього своєчасною моральною та матеріальною підтримкою", - пише кореспондентка Ірина Сорокіна на сайті “Одеське життя”
В Одесі Тарас Шевченко мав друзів, з якими він підтримував постійний зв’язок. На вулиці Садовій мешкав український громадський діяч Андрій Лизогуб, а на Херсонській — княжна Варвара Рєпніна. Лизогуб був нащадком запорізьких козаків, а Рєпніна походила з родини малоросійського генерал-губернатора, була правнучкою гетьмана Кирила Розумовського та племінницею декабриста Сергія Волконського. Лизогуб і Рєпніна вели з Шевченком жваве листування, підтримували його добрими словами, посилали йому фарби, папір, книги. Із заслання поет просив надіслати йому твори Шекспіра та «Одіссею» Гомера, бо, за його власним зізнанням, боявся «одуріти від туги».
Коли до Одеси приїхали друзі поета на заслання польські революціонери Аркадій Венгржановський та Броніслав Залеський, разом із Лизогубом та Рєпніною вони організували продаж малюнків Шевченка. На той час за розпорядженням царського уряду на друкування видань українською мовою було накладено заборону. Однак це не поширювалося на малоросійську Херсонську губернію, до якої на той час входила Одеса. У нашому місті було видано кілька десятків творів засланця, і одесити із задоволенням їх читали, а також охоче купували його малюнки.
Додому повернувся лише в труні
Ми знаємо Шевченка в основному таким, яким його показувала радянська пропаганда - борцем проти царського ладу. Тодішні керівники Російської Імперії і справді так боялися впливу “Кобзаря” на українців, що дозволили поету повернутися до Канева тільки в труні.
“Царська влада навіть не приховувала, що карають саме за вірші. Імператор Микола І знав, якими небезпечними можуть бути книжечки з поезіями і уявляв, що може бути з імперією, коли українці згадають про козаків та гадамаків”, - коментує Акім Галімов.
Не дивно, що на окупованих територіях росіяни першим чином заклеювали своєю пропагандою білборди з Шевченковим “Борітеся - поборете, Вам Бог помагає”.
Слова з поезії Кавказ актуальні і майже 200 років потому.
Тим більше, що і ворог - той самий.
Матеріал створений за участю CFI, Agence française de développem
