Третя столиця імперії або чому росіяни ніяк не відчепляться від Одеси
Історія Одеси оточена величезною кількістю міфів. Від дати її заснування до людей, які сприяли її розбудові і розквіту. Що більше редакція Южне.City досліджує цю тему, то більше дивується тому, як проросійська пропаганда майстерно перекручує правду.
Ми раніше вже розповідали про те, що Катерина ІІ не заснувала Одесу, а, насправді, перейменувала окупований нею Хаджибей. Також згадували, що Олександр Суворов, який ще недавно вважався “одним з батьків-засновників міста”, насправді в Одесі ніколи не був (як і Катерина, до речі). А імператор Олександр ІІ, колона якому і досі стоїть у парку Шевченка, був автором Емського указу про повну заборону української мови, тобто убивцем української державності.
Сьогодні поговоримо про те, як окремі історичні пам'ятники та артефакти Одеси та Санкт-Петербурга використовувалися офіційною ідеологією та пропагандою для створення чітких асоціацій-кліше. Це було досягнуто через свідоме використання комбінацій кольорів, розкішного декору та спеціального розташування пам’ятників.
Це і досі дає можливість російським міфотворцям з одного боку заявляти про те, що вони “повертають Одесі колишню славу третьої столиці імперії”, а з іншого - атакувати Одесу, руйнуючи пам’ятники і забираючи людські життя.
Одеса не російське, а козацьке місто?
Багатим і процвітаючим містом Одесу зробила не ласка Катерини ІІ, яка третьою столицею планувала зробити місто Вознесенськ, а праця українських козаків і селян та підприємливість місцевих комерсантів.
Корінний одесит, письменник Лев Славін писав на початку ХХ століття, що в Одесі «в крестьянском хлопце, в капитане дальнего плавания, в университетском профессоре вдруг проглядывал сохранившийся во всей чистоте тип запорожца из казацкой сечевой вольницы – весь этот сплав удачи, юмора, силы, поэзии».
У селах сучасної Одещини, як пише доктор історичних наук, професор Олена Бачинська в дослідженні для “Українського тижня”, священики в ХІХ столітті фіксували згадки про таких героїв минулих століть, як Максим Залізняк, Іван Гонта, Сава Чалий, а також про останні подвиги запорожців.
Чорноморькі козаки
Слід зазначити, що окрім шанування власного минулого, власних традицій козаки принесли із собою толерантне ставлення до інших народів, представники яких розділили з ними історичну долю. Свідченням цього є пісня, наведена румунським дослідником Замфіром Арборе:
«І як прийшли до нас всі волощини, всі волощини та всі хороші. В козаки вони записалися, з нами побраталися».
Закуткове містечко, важливе лише як порт
Насправді серед міст, яким Катерина II та її фаворити надавали великого значення, Хаджибея не було. У планах царедворців він не розглядався навіть як повітове місто. Фортеця з невеликим грецьким поселенням Тираспольського повіту Вознесенської губернії − ось те «велике майбутнє», яке вони передбачали для Хаджибея-Одеси. На кінець правління імператриці «Одесі загрожувала доля жалюгідного закуткового містечка».
Олена Бачинська
Доктор історичних наук
“Торгівельне значення міста з’ясувалося лише «само собою, і лише з призначенням градоначальником герцога Рішельє Одеса отримала в урядових колах значення важливого пункту», - пише Олена Бачинська.
Нагадаємо, що Рішельє почав керувати Одесою у 1803-му, через сім років після смерті Катерини II. Повіт же утворили лише в 1825-му.
Тоді, можливо, імператриця вбачала призначення Одеси в іншому, адже, як пишуть, вона відводила їй роль «головного морського порту регіону». Відповідно до того виділялися кошти на будівництво порту в Хаджибеї-Одесі. Вони, як зазначав Володимир Яковлєв, були «зовсім незначними» порівняно з тими, які отримували Миколаївський, Херсонський та інші порти.
Штурм фортеці Хаджибей. Картина Партеха
Один Бог на небі, один цар на землі
Але всупереч імперським планам Одеса розвітла завдяки українському зерну, яке отримало короткий шлях до країн Європи саме через одеський порт.
Ще в 1791 році французький мандрівник, який відвідав Південну Україну, писав: «На Поділлі та Волині гниє така кількість хліба, якою можна прогодувати усю Європу».
Швиденько присвоївши собі чужі заслуги, російські імперці на фундаменті економічного благополуччя Одеси почали будувати міф про “третю столицю” намагаючись зробити її у всьому схожою до Санкт-Петербургу, столиці першої.
І слово “будувати” тут вжито у найбільш прямому значенні.
Іван Савчук
кандидат наук, старший науковий співробітник Лабораторії географії міст Вищої школи суспільних досліджень (м. Париж, Франція)
“Важливо зауважити, що в історичних районах Одеси та Санкт-Петербурга з моменту їх заснування приділялася значна увага використанню різних кольорів з метою не лише підкреслення естетичного привабливості архітектурних ансамблів, але й вираження ідеологічних функцій, які вони виконують у ментальному образі міст, - кандидат наук, старший науковий співробітник Лабораторії географії міст Вищої школи суспільних досліджень (м. Париж, Франція) Іван Савчук. - Це в значній мірі пов'язано з поширенням у період Просвітництва ідей про символічне значення різних кольорів. Це також свідчить про те, що колір використовувався як свого роду невербальна мова, яка конкретизує певне тлумачення вигляду будівель або скульптур та їхніх розташування у навколишньому просторі, створюючи алегорії та експериментальні конструкції.
Фасади будівель в історичних центрах Одеси та Санкт-Петербургу переважно виконані в двох кольорах - білому і жовтому. Білий колір є символом святості та чистоти у християнстві та традиційно використовується для зовнішнього оздоблення православних церков. Жовтий колір у класицизмі є символом Аполлона-Сонця, з яким ідентифікував себе Людовик XIV, що встановив режим абсолютизму у Франції.
ПетроПавлівська фортеця у Санкт-Петербурзі
Як зауважує Іван Савчук, оскільки єдиним носієм обох типів влади в Російській імперії особисто був імператор і самодержець всієї Росії, то свідоме використання поєднання білого і жовтого кольорів служило формою підкреслення важливих адміністративних будівель, символів вищої влади у просторовій структурі міста.
Жовтий колір переважав на фасадах будівель, що може бути тлумачено як правління світської влади над духовною владою.
Таким чином підкреслювалось: один Бог - на небі, один цар - на землі. Але земний імператор - важливіший.
Для нинішньої Росії, як бачимо, нічого особливо не помінялось.
Чим це нам загрожує?
“У сприйнятті мешканців Одеси та Санкт-Петербурга "золота епоха" їхніх міст співпадає з періодом їхнього існування в межах Російської імперії - як вільного порту і закінченням правління Катерини II та початком правління Миколи І, - коментує Іван Савчук. - Це знайшло відображення у формуванні особливого настрою ностальгії за втраченою величчю минулого та опору інноваціям, які призводять до зміни зовнішнього вигляду історичних районів міст.
У цьому контексті варто відзначити відновлення наприкінці 1990-х років більшості назв об'єктів міст, які існували до приходу до влади більшовиків (у тому числі повернення назви "Санкт-Петербург" у 1991 році) та особливі зусилля влади міст, спрямовані на збереження у бездоганному стані найважливіших пам'яток, особливо важливих у ментальній картині їхніх мешканців (наприклад, реконструкція будівлі Національного академічного театру опери та балету в Одесі та фортеці Петра і Павла в Санкт-Петербурзі). Ця політика підтримує добре відомий міф романтично-імперської "Північної Пальміри" та "Південної Пальміри".
Одеський національний академічний театр
От тільки “ностальгуючі” не знають, що усю свою велич і розвиток Одеса отримала на завдяки “особливій ласці” Катерини ІІ і навіть не завдяки її грошам, бо їх особливо й не було.
Так, генерал-губернатор та фаворит імператриці Платон Зубов підписав рапорт імператриці з проханням виділити на будівництво порта в Одесі понад 2 мільйони 600 тисяч - пише Олена Бачинська. - Проте вона чомусь замість цієї суми надала лише 1 мільйон 900 тисяч, з яких усю суму так і не виплатили. Внаслідок цього, а також дій її наступника Павла І, роботи в порту були завершені лише за Рішельє. До того часу «мореплавці… неохоче приходили до порту, не маючи там надійного захисту на випадок бурі». Слід також зазначити, що урядові чиновники за Катерини II та Павла І обмежували експорт зерна з Одеси, ніби побоюючись неврожаїв. Усе це не тільки не сприяло розвитку міста, а й, навпаки, гальмувало його.
Українське зерно і козацькі руки
А будувалась Одеса завдяки чумакам. «Одеса пшеницею керується», – ось прислів’я середини ХІХ століття. У добрі для торгівлі роки туди йшли сотні тисяч, а іноді й мільйони чумацьких возів. Не дивно, що Одеса згадується в чималій кількості чумацьких пісень. Найдавнішу з них опублікував 1834 року Михайло Максимович:
«…А в Одесі добре жити –
Мішком хліба не носити,
На панщину не ходити,
Подушного не платити;
Ні за плугом ні з ралом
Називають мене паном!».
Чумацька валка
А от сотням і тисячам солдат розбудова міста коштувала життя.
Олена Бачинська
Доктор історичних наук
“В Одесі, де проживало від 400 до 450 чорноморських козаків із родинами, а це майже 10% загальної кількості її мешканців у 1794 році, до будівництва міста залучалися переважно вони. Маємо чимало таких записів про їхню смерть: «задавлен!!!», «убит!!!», «с завалок», «убит каменной плитой», - пише Олена Бачинська. - Можна наводити ще багато прикладів того, як важко працювали над розбудовою міста представники різних етносів та соціальних груп”.
Тож велич Одеси - це справа рук не імператриці та її посіпак, а українських козаків, чумаків, селян, моряків та комерсантів.
І “третьою столицею” російської імперії вона вже ніколи не стане. Бо й самої імперії завдяки нашим збройним силам уже не існуватиме. Слава Україні!
Матеріал створений за участю CFI, Agence française de développem
